Функції епітета в історичному романі (на матеріалі творів кінця ХІХ століття) - Курсовая работа

Функції Епітета в історичному романі (на матеріалі творів кінця ХІХ століття) Курсова робота з української мови Виконав: студент 411 групи, IV курсу спеціальності 6.020303 (українська мова та література)Література - це мистецтво, а в кожному виді мистецтва люди звертають увагу на щось дивовижне, чаруюче, прекрасне. Вагоме місце в історії розвитку української історичної белетристики посідають романи Пантелеймона Куліша "Чорна рада" та Івана Нечуя-Левицького "Гетьман Іван Виговський". Куліш "Чорною радою", першим українським історично-соціальним романом, започаткував історичний жанр в українському письменстві. XIX ст. про добу козацтва, що містять важливу лінгвокраїнознавчу інформацію, а також становлять джерело дослідження історії стилів української літературної мови, зокрема з погляду структурно-семантичної і функціонально-стилістичної ролі в художніх текстах епітетів як зображальних і експресивно-оцінних компонентів індивідуального стилю письменника. Актуальність дослідження зумовлена тим, що, незважаючи на широкий спектр дослідження функціонування образотворчих засобів в історичних романах кінця XIX ст., недостатньо вивченою залишається специфіка використання епітетів у романах Пантелеймона Куліша "Чорна рада" та Івана Нечуя-Левицького "Гетьман Іван Виговський".Спроможність слова, властивого й узвичаєного для позначення певного предмета, позначати й інші предмети, виступаючи при цьому в ролі контекстуальних синонімів, тобто тропів, до властивих даним предметам слів, повязана з явищем так званої полісемії, тобто здатності слова потенційно утримувати, крім основного, лексичного (або ще: первинного, прямого, предметного), ще й побічні (або ще: вторинні, непрямі, додаткові) значення, наявність яких може виявити себе в конкретному мовленнєвому контексті. Потебня зазначав: "Немає такого стану мови, при якому слово тими чи іншими засобами не могло б набути поетичного значення" [25, с.210]. Власне, тими засобами здебільшого є тропи, в основі яких лежить металогія - вживання слів у переносному значенні. Як відзначав Квінтіліан, троп є корисною зміною власного значення на інше, досконаліше в слові або виразі. Олійника знаходимо таке визначення: троп - мовний зворот, у якому слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо [10, с.313].Художні означення цікавили вчених різних поколінь, оскільки "без епітетів наша мова взагалі була б неточною, недолугою, у ній не відчувалося б субєктивної індивідуальної оцінки, живого сприйняття дійсності […] отже, епітет - запорука точності, виразності мови, а також її образності, емоційності" [4, с.4]. Знання про епітет здобуваються кількома шляхами: у лексикології - при вивченні слів, що називають ознаки за кольором, формою, властивістю (білий, рожевий, великий, душевний), у морфології - при вивченні прикметників і прислівників (прекрасний - прекрасно, чудесний - чудесно, сумний - сумно); у синтаксисі - при вивченні означень (гірка доля, далека дорога), прикладок (очі-волошки, сон-трава, чар-зілля), обставин способу дії (сумовито зітхає, радо зустріти). Отже, епітет (гр. epitheton) - слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. 208], "троп, виражений переважно прикметниками, що образно наголошує на характерній ознаці, одиничній якості певного предмета чи явища і, потрапивши у нове семантичне поле, збагачує його смисловим та емоційним нюансом" [18, с.342], "слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття" [24, с.42] та лінгвістів: "троп, образне означення переважно метафоричного характеру: щасливі береги; демон огнеокий (О. Олесь)" [21, с.438], "слово, яке образно означує предмет або дію, підкреслює характерну їх властивість, також є найбільш уживаним у художньому мовленні, де воно виконує естетичну функцію" [27, с.460], "стилістична фігура, торп, що є означенням чи обставиною у реченні як атрибут предмета, дії, стану й характеризується високою емотивно-експресивною зарядженістю, оцінністю й образністю" [26, с.145].За таким самим контрастним принципом розподіляються найчастотніші дистрибути епітетних словосполучень: переважно позитивний оцінний зміст передають дистрибути козак, козарлюга, запорожець, січовик, низовець, товариш, лицар, отаман, козацтво, лицарство, товариство, Україна, народ, Запорозька Січ, кінь, шабля, слава, воля, звичай. Частково позитивний оцінний зміст мають епітетні словосполучення з дистрибутами гетьман, голова, дорога, життя, година, мова (річ), слово, рада. Широку сполучуваність з епітетами виявляють дистрибути-соматизми: голова, очі, рука (руки), душа, серце. Автор використовує цей епітет по відношення до коней у значенні "сильні", "витривалі", "дужі".

Зміст

Вступ

Розділ 1. Образотворчі засоби в художній творчості

1.1 Тропи як засіб створення образності в художній літературі

1.2 Епітет як образно-виражальна мовна одиниця в художньому мовленні

Розділ 2. Функціонування епітетів в історичному романі

2.1 Специфіка творення образності в художньо-історичних текстах за допомогою епітетів

2.1 Семантико-стилістичний аспект функціонування епітетів у романах П. Куліша "Чорна рада" та І. Нечуя-Левицького "Гетьман Іван Виговський"

Висновки

Список використаних джерел