Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти - Курсовая работа

Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. КУРСОВА РОБОТА з сучасної української мови на тему:Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспектиПроблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень. В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у звязку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Творчий набуток Ліни Костенко та творчість Михайла Стельмаха репрезентують українську літературу й українську літературну мову 40 - 60 років ХХ ст.Фразеологізм виникає також у звязку з потребою конкретизації факту чи явища, яке названо словами. Франком фразеологізми дитя гір, не дрібний на око, слабка сторона, криве слово, справа життя, заяче серце, несповна розуму не тільки називають обєкт, явище, факт дійсності, але й дають якісну й емоційну характеристику: “людина, близька до природи (гір)”, “малопомітний, мізерний”, “недолік”, “образа”, “головна справа”, “ляклива, боягузлива людина”, “недоумкуватий”. Олійника подає, зокрема, таке визначення: “фразеологічна одиниця (фразеологізм) - лексико-граматична єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові” [6, с. Демський визначає фразеологізм як окрему самостійну одиницю мови, “яка характеризується фраземним значенням, компонентним складом та граматичними категоріями й виконує номінативну функцію, а разом з нею характеризує називаний фраземою предмет чи його динамічні й статистичні ознаки” [9, с. Отже, фраземи виникають у звязку з новими потребами, наприклад, конкретизації детонатів, уже названих словами: зокрема, на позначення певної дії, наприклад, бити існує лексема, а фраземи: ребра лічити, наминати боки, гладити по спині не тільки називають дію бити, але й конкретизують її - “бити з нанесенням ударів по корпусу”; ставити синці, розписати спину - “бити до синців, помітних слідів бійки”; годувати потиличниками - “бити по потилиці”; фраземи: зранку до вечора, зранку до смерку, зранку до ночі, від зорі до зорі визначають часовий проміжок “весь день”, однак кожна з них позначає трохи більший часовий проміжок.За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення; б) фразеологічні єдності; в) фразеологічні сполучення (класифікація В. В. г) фразеологічні зрощення, які становлять таку єдність, що лексичне значення окремих їх компонентів не впливає зі сприйняття цілого: сидіти на бобах; попасти пальцем у небо; товкти воду у ступі; нагнати на слизьке; утерти носа. Фразеологічні єдності - стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-компонентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці меду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Термін “фразема” охоплює фразеологічні одиниці зі структурою словосполучень, а термін “стійка фраза” охоплює фразеологічні одиниці зі структурою речень. Метод аналізу фразеологічних одиниць за оточенням загострює увагу на дослідженні структурних звязків фразеологічних одиниць, що допомагає вирізнити фразеологічні одиниці на фоні інших лінгвістичних одиниць, сприяє визначенню їх семантики.Сама природа фразеологізмів, які характеризуються образністю, стильовим забарвленням, створює передумови для їх використання в експресивній і, перш за все, в художній і публіцистичній мові. При цьому нічого принципово нового у вживання фразеологізмів письменник не вносить, він черпає експресію з готового національного джерела. У результаті новаторства письменників, публіцистів виникають оригінальні словесні образи, в основі яких “обіграні” стійкі вирази. Майстри пера вдаються до заміни компонентів фразеологічної одиниці, зберігаючи її внутрішню форму: Селянин злиться на перевізника: “Розпустив язик, мов халяву”. Мирошниченко, на думку Сизоненка, “крутить селом, як циган сонцем”; “Хто ж міг підпалити пана?Так, дієслівні компоненти у складі фразеологічних одиниць: не клади пальця в рот, шукай вітра в полі, не лізь поперед батька в пекло тощо виступають лише у формі наказового способу, який виявляється фактично єдино можливою морфологічною формою вираження цих конструкцій, а фраземи типу: не звариш каші, за вуха не відтягнеш здатні реалізовуватися у будь-якому контексті лише майбутнього часу тощо.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФРАЗЕОЛОГІЗМИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць

1.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення

1.3 Стилістичне використання стійких і видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури

1.4 Функціональний аспект фразеологічних одиниць

РОЗДІЛ 2. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗРОЩЕННЯ В ХУДОЖНІХ ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

2.1 Фразеологічні зрощення у мові твору Л. Костенко “Берестечко”

2.2 Використання фразеологічних одиниць у творчості М. Стельмаха

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ