Французьке мистецтво XVIII століття - Курсовая работа

Своєрідність яскравого вкладу, який внесло європейське мистецтво XVIII століття в історію світової культури, визначається в основному тим, що цей період був останнім історичним етапом довгої перехідної епохи від феодалізму до капіталізму. Основний зміст історичного процесу в Європі XVIII століття складався з переходу до промислового капіталізму, до панування класичних форм розвинутого буржуазного суспільства і його культури. Це було зумовлено ще й тим, що центр формування художніх смаків Франції перенісся із Версалю, головної резиденції Людовіка XIV, навколо якої зосереджувався двір і обслуговувалося його мистецтво, у Париж. Французькі майстри XVIII століття створили мистецтво, що являло собою крок вперед не тільки по відношенню до своїх попередників, але і в розвитку світової художньої культури в цілому. У Франції, де найбільш послідовно в області філософії, літератури і мистецтва здійснювалася підготовка буржуазної революції, культура поступово набуває програмного громадянського напрямку.На життя заробляє продажем своїх картин паломникам, на мосту Нотр-Дам.В 1708-1709 роках працював у Клода Одрана, який допоміг йому розкрити свій талант. Ця картина ясно відображає те, що у художника поєдналися дві особливості: мрійливість душі та проникливий погляд. Метод Антуана характеризується порадою, яку він дав своєму учню Ланкре: “Направитисвої зусилля на вчителя вчителів-природу та з неї створювати свої картини”.Єдність між емоціями персонажів і пейзажем в картинах Ватто - основа важливої ролі його мистецтва у розвитку живописі XVIII століття. На цій картині Антуан Ватто ”тонко передає людські почуття, що вказує на мрійливість і поетичний шарм його мистецтва”. Це також прощання художника з мистецтвом, прощання з життям, недарма в цю картину він включив все, що його приваблювало і було йому дорогим.Скульптура першої половини XVIII століття знаходилася в залежності від принципів декорації інтерєру. На початку XVIII століття традиції рококо розвивав скульптор Єдм Бушардон (1698-1762). Лемуан був прекрасним вчителем, із його майстерні вийшли два скульптори - Пігаль і Фальконе. У витворах інших жанрів скульптор намагався зєднати витонченість із складними силуетами фігур. Це дуже драматична за сюжетом композиція, в якій відчувається повна емоційна напруга.“Тільки природу живу, одухотворену, пристрасну повинен передавати скульптор в марморі, бронзі чи камені”-ці слова завжди були девізом Фальконе.В цей час будівництво із Версалю було перенесено в Париж, який зберіг славу найбільш багатого і красивого міста Европи.“Розвиток буржуазних відносин, торгівлі та промисловості, посилення ролі третього стану в суспільному житті висунули потребу в збудуванні нових бірж, торгівельних приміщень, публічних театрів. Дуже часто будівля будувалася одним архітектором, а оформлювалася іншим, через це в одній будові були присутні різні стилі. Єре де Корні у 1752-1755 роках збудував три обєднані площі, яким вже були притаманні ознаки нового руху в архітектурі, що почався в кінці першої половини XVIII століття. У цю перехідну епоху складається і розквітає творчість видатного французького архітектора, носія просвітницьких ідей Жака Анжа Габріеля (1699-1782), який був одним із основоположників класицизму XVIII століття. У Парижі побудована безліч прекрасних будівель в стилі неокласицизму - і Ринок зерна (1763-1767 рр., архітектор Нікола Лекамю де Мезьєр), купол якого за величиною майже дорівнює куполу давньоримського Пантеону та вражаючий своїми розмірами Монетний двір (1768-1775 рр.., архітектор Жак Дені Антуан), чий фасад розтягнувся вздовж набережної Сени і готель Сальм (1782-1785 рр.., Архітектор Пєр Руссо; нині палац Почесного Легіону).Зазвичай, коли згадують про мистецтво Франції XVIII століття, уява малює інтерєри витончених аристократичних салонів і будуарів, прикрашені химерними ліпнинами, розміщені в них легкі кокетливі за формою меблі, витончені порцелянові статуетки, орнаментальні бра, невеликі картини із зображенням граціозних, ошатно й елегантно одягнених кавалерів і дам серед зелені парків або блиску вишуканих віталень, химерний світ, у якому боги, амури і люди насолоджуються життям, далекою від повсякденних турбот життям. Одне слово, в уяві постають характерні риси того широко поширеного в першій половині і середині XVIII століття стилю, який прийнято називати стилем “рокайль”, рококо або “Стилем Людовика XV”. Однак було б глибоко невірним вважати все мистецтво тієї пори зовсім однорідним, що мало лише виключно розважальний, безтурботний характер. Одночасно з розвитком стилю “рокайль” ріс і зовсім інший, реалістичний, напрямок в мистецтві, особливо яскраво проявив себе в побутовому, портретному і пейзажному жанрах. Захоплення старовиною, прагнення до простоти і природності як у житті, так і в мистецтві стали замінювати химерність рококо.

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ЖИВОПИС ФРАНЦІЇ XVIII СТОЛІТТЯ

ІІ. СКУЛЬПТУРА

ІІІ. ДОСЯГНЕННЯ АРХІТЕКТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

Зазвичай, коли згадують про мистецтво Франції XVIII століття, уява малює інтерєри витончених аристократичних салонів і будуарів, прикрашені химерними ліпнинами, розміщені в них легкі кокетливі за формою меблі, витончені порцелянові статуетки, орнаментальні бра, невеликі картини із зображенням граціозних, ошатно й елегантно одягнених кавалерів і дам серед зелені парків або блиску вишуканих віталень, химерний світ, у якому боги, амури і люди насолоджуються життям, далекою від повсякденних турбот життям. Одне слово, в уяві постають характерні риси того широко поширеного в першій половині і середині XVIII століття стилю, який прийнято називати стилем “рокайль”, рококо або “Стилем Людовика XV”. Цей напрямок, ця мода були типовим породженням французької дворянської культури, і з Франції широко поширилися по всій Європі. Однак було б глибоко невірним вважати все мистецтво тієї пори зовсім однорідним, що мало лише виключно розважальний, безтурботний характер. Одночасно з розвитком стилю “рокайль” ріс і зовсім інший, реалістичний, напрямок в мистецтві, особливо яскраво проявив себе в побутовому, портретному і пейзажному жанрах. Реалістичне мистецтво, особливо починаючи з середини століття, всіляко підтримувалося ідеологами передової суспільної думки. У другій половині XVIII століття рококо або “стиль Людовіка XV” став поступово змінюватися новим.

Починали зявлятися твори більш стриманого характеру, в яких все частіше відчувався вплив античного мистецтва. Захоплення старовиною, прагнення до простоти і природності як у житті, так і в мистецтві стали замінювати химерність рококо. Французький класицизм мав двоїстий характер. З одного боку, в ньому проявлялася мода часу, він представляв офіційну ідеологію, так званий “стиль Людовіка XVI”, з іншого - у ньому міцнів радикальний передовий світогляд, який закликав до боротьби за демократичні ідеали. Революційний класицизм був очолений першим художником революції - Луї Давидом.

Мистецтво Франції для XVIII століття було домінуючим. Франція диктувала смаки та моду всій Європі. Французькі художники запрошувалися в усі столиці тодішнього світу і працювали всюди: від Мадрида до Петербурга, від Риму до Стокгольма. Величезне значення для розвитку прогресивних ідей культури XVIII століття мало французьке Просвітництво. З Франції воно поширилося по цілій Європі. Релігія, розуміння природи, суспільство, державний лад - все було піддано найнещаднішій критиці: все повинно було стати перед судом розуму аби виправдати своє існування. Мислячий розум став єдиним мірилом всього існуючого. Французькі просвітителі, починаючи з Ж. Мелье, Монтескє, Вольтера, Руссо і закінчуючи енциклопедистами на чолі з Дідро, плеяда майстрів образотворчого мистецтва в особі Ватто, Шардена, Латура, Пігаль, Буше, Гудона, Давида розповсюдили французьку культуру і французьке мистецтво по всій Європі, надавши їм невянучої краси цінність, яка чарує і не може не цікавити суспільство й наших днів. З мистецтва придворного, що служило лише королівського двору, мистецтво нового століття перетворюється в ту форму суспільної свідомості, першим завданням якого стає задоволення вимог більш широкого кола публіки.

Художники починають більше прислухаються до думок публіки, якою керують критики Салону. «Салон» називалися періодичні виставки, що проводилися один раз на два роки в Луврі. Художні виставки для публіки влаштовувалися і в залах королівської Академії, Академії св. Луки, безпосередньо на площах, де виставляли свої картини молоді, починаючі митці. Таким чином, майстри образотворчого мистецтва XVIII століття були в набагато тіснішому контакті з глядачами та критиками, ніж у минулому. Від них вимагали, щоб їх роботи служили засобом розваги, закликали насолоджуватися життям. Історична живопис перестає грати колишню роль. В оздобленні невеликих готелів, що прийшли на зміну пишним і парадним палацах, використовуються інші жанри. У добу Просвітництва зріс соціальний статус мистецтва як зосередження духовного життя, що зробило його одним з ведучих факторів розвитку суспільства. Мистецтво наблизилося до науки, соціально-філософської думки, політики, активно долучилося до процесу формування суспільних і моральних ідеалів. Як і в інших сферах духовної культури, просвітницький рух у мистецтві також не був однорідним. Постійно точилася бурхлива полеміка з приводу суспільної та виховної ролі мистецтва, естетичних смаків, ідеалів.

Для XVIII ст. характерна низка художніх напрямів, які нерідко взаємоперетинаються, - зберігається класицизм, виникають рококо та неокласицизм. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли втілення в образотворчому мистецтві та в архітектурі.. Паростки Просвітництва у Франції сходять на ґрунті рококо - мистецького стилю, що виникає у перших десятиліттях XVIII ст. Рококо - підкреслено світське мистецтво порівняно з бароко, воно камерніше, інтимніше, щиріше й вишуканіше, тісніше повязане з побутом. Рококо ніби передає відчуття миттєвості існування, непевності, збентеженості, чутливе до найтонших душевних переживань людини. Можливо тому цей стиль тяжіє до малих форм і виявився головно в ужитковому мистецтві. Провідна тема художніх творів - кохання, а серед їх сюжетів переважають історичні, міфологічні, жанрові, алегорії.

Природа рококо достатньо глибоко відображена у французькому живописі, передусім у творчості Ж.-А.Ватто (1684- 1721 pp.). На його полотнах життя розгортається подібно до театральної дії. Головним сюжетом творів Ватто стали "галантні свята" - витончені та безтурботні розваги аристократів на тлі пишної природи.

Іншим відомим представником рококо в образотворчому мистецтві був Ф.Буше (1703-1770 pp.). У його різнобічній творчій діяльності панують ідилічні та пасторальні мотиви, в яких відверто виражено чуттєву насолоду життям. Стиль рококо позначився також і на архітектурі - в екстерєрі й інтерєрі палаців, замків, церков, готелів, інших споруд громадського призначення. Зовні вони оздоблювалися безліччю дрібних та примхливих ліпних і різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак вигадливих і манірних. Живопис і скульптура малих форм - нестримна розкіш, за якою вгадується тонкий і вишуканий смак.

Напередодні та під час Французької революції XVIII століття архітектура у Франції знов повернулася до класицизму - наслідування архітектури стародавніх Греції та Риму. Найвидатнішим представником класицизму став Ж.-Л.Давид (1748-1825 pp.). Загальновідома його картина "Смерть Марата" в історії живопису стала кроком до реалізму. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л.Давид писав пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним нову знать.

Отже, епоха Просвітництва може бути названа революційною не лише в розумінні соціально-економічних та політичних перетворень, а й перетворень у сфері духовної культури. Внаслідок творчості митців живопису, скульптури, архітектури людство отримало принципово нові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втратили актуальності й донині. Таким чином, підсумовуючи все вище сказане, можна підкреслити, що XVIII століття своєю культурою, яка розвивалася під знаменом звернення до розуму в усіх сферах життя, зробило вагомий внесок у справу становлення цінностей як європейської цивілізації, так і людського суспільства взагалі. Проголосивши лозунги із загальнолюдським змістом,створивши шедеври мистецтва культура доби Просвітництва стала ще одним щаблем на шляху до Свободи особистості.

1.Алпатов М.В. Єтюды по истории западноевропейского искусства,М.,1963, 425 с.

2. Бенуа А.Н. История живописи всех времен и народов, т. ІІІ, М., 2002, 512 с.

3. Бурдель Є. А. Искуство скульптуры, М., 1968, 311с.

4. Варшавский А. С веком наравне, М., 1977, 450 с.

5. Всеобщая история архитектуры, т.VII,М., 1969, 620 с.

6. Всеобщая история искуств, т. IV, М., 1963, 694 с.

7.Герман М. Г. Антуан Ватто, Л., 1984, 208с.

8. Энциклопедия живописи, М., 1999, 799 с.

9. Журнал «Художник», № 4, апрель, 1990, статья Никифоров Е. «Жак Луи Давид», с. 36-49

10. Зарецкая З.В. Фальконе, Л., 1970, 68 с.

11. Ильина Т. В. История искуств. Западноевропейское искуство, М., 2000,368с.

12.Искуство стран и народов мира, т.V, М., 1981, 720 с.

13. Історія світової культури, К., 1994, 448 с.

14. Кожина Е.Ф. Искуство Франции XVIII века, Л., 1971, 215 с.

15. Культурология. История мировой культури, М., 1995, 224 с.

16. Мастера искусств об искусстве, т.ІІІ, М., 1967, 632 с.

17.Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури , К., 2000, 359 с.

18. Немилова И. С. Загадки старых картин, М., 1989, 349 с.

19. Немилова И.С. Французская живопись XVIII века, Л., 1985, 492 с.

20. Рославец Е. Н. Живопись Франции XVII-XVIII века, К., 1990, 221 с.

21. Французская живопись XVI - XIX веков, М., 1991, 277 с.

22. Шуази Огюст История архитектуры, т.ІІ, М., 1937, 694 с.