Фосфоліпідні везикули (ліпосоми) як модулятори функціонального стану адренергічних систем у гладеньких м’язах судин - Автореферат

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИНа підставі досліджень in vitro встановлено, що перехід міцелярної структури фосфоліпідів у глобулярну форму (ліпосоми) призводить до якісних змін реакційної здатності фосфоліпідів, зокрема, зі зменшенням розмірів до 80-100 нм у них зявляється здатність модулювати адренергічні реакції. Показано, що малі одношарові ліпосоми здатні швидко та зворотньо підсилювати реакції, опосередковані альфа-адренорецепторами, що виражається збільшенням величини максимальної відповіді на агоністи альфа-адренорецепторів та зниженням величини EC50. Малі одношарові ліпосоми здатні швидко та зворотньо знижувати реакції, опосередковані бета-адренорецепторами, що виражається зниженням величини максимальної відповіді на агоністи бета-адренорецепторів. Модулюючий ефект малих одношарових ліпосом відносно агоністів адренорецепторов, вочевидь, реалізується через бета-адренорецептори, тому що усувається бета-адреноблокаторами, але не альфа-адренолітиками. В опытах на изолированных сосудах при помощи метода миографической регистрации показано, что мелкие однослойные липосомы способны быстро и обратимо усиливать реакции, опосредованные альфа-адренорецепторами, что выражается усилением величины максимального ответа на агонисты альфа-адренорецепторов (для фенилэфрина на 71,3%, для клонидина на 44,8% и для адреналина на 70,9%) и снижением величины их EC50.Мінливість адренореактивних систем можна також розглянути як додатковий механізм впливу на адренорецептори. Відомо, що адренореактивні системи здатні динамічно змінюватися під впливом таких факторів, як гіпоксія, зміна температури, метаболічної активності, гормонального статусу, при вікових змінах, впливі канцерогенів та при малігнізаційній трансформації. Про важливість ролі адренорецепторів в функціонуванні організму свідчить той факт, що всі структури, які містять гладенькі мязи, містять адренорецептори і є катехоламінозалежними. При артеріальній гіпертензії також виникає зменшення числа бета-адренорецепторів, підвищення експресії інгібуючого білка Gi, розєднання звязку бета-адренорецепторів з Gs-білком внаслідок підвищення активності кінази бета-адренорецепторів [Violin J.D., 2006]. Оцінити зміни, що викликаються фосфоліпідними везикулами, в агоніст-індукованих реакціях гладеньких мязів судин, фізико-хімічних і структурних властивостей фосфоліпіду.Реєстрували реакції ворітної вени на фенілефрин, клонідин та адреналін (агоністи альфа(1)-, альфа(2)-, альфа(1,2)-адренорецепторів відповідно), празозин, йохимбін та фентоламін (антагоністи альфа(1)-, альфа(2)-та альфа(1,2)-адренорецепторів), а також на добутамін, кленбутерол та ізопреналін (агоністи бета(1)-, бета(2)-, бета(1,2)-адренорецепторів), атенолол, бутоксамін та пропранолол (антагоністи бета(1)-, бета(2)-та бета-(1,2)адренорецепторів) у присутності ліпосом (100 мкг/мл) та їх відсутності у буферному розчині. Для побудови кривих доза-ефект використовувався ряд послідовних концентрацій (10-8-10-4 моль/л) для кожного з агоністів та антагоністів. Із апроксимації експериментальних даних чотирьохпараметричної логістичної кривої (крива Хілла, або крива доза-ефект) були отримані величина ЕД50 та величина максимального ефекту для залежностей доза-ефект. В експериментах використовувався фосфатидилхолін у вигляді малих одношарових ліпосом (МОЛ), великих одношарових ліпосом (ВОЛ) і фосфатидилхолін у міцелярній формі. Порівнюючи різницю ЕС50 та напрямок зсуву кривих доза-ефект, необхідно відзначити, що дія МОЛ на ефекти агоністів усіх типів альфа-АР проявлялася зміщенням кривої доза-ефект ліворуч, що відбувається при збільшенні числа ліганд-звязуючих ділянок, крім антагоніста альфа(2)-АР йохимбіну, для якого спостерігався правобічний зсув кривої доза-ефект (який, зазвичай, відбувається в результаті блокади рецепторів або зниження їх кількості).Перехід міцелярної структури фосфоліпідів у глобулярну форму (ліпосоми) призводить до якісних змін реакційної активності фосфоліпідів, зокрема у них зявляється властивість модулювати адренергічні реакції. Малі одношарові ліпосоми швидко та зворотньо підвищують альфа-адренореактивність ворітної вени, що виражається посиленням величини максимальної відповіді на агоністи альфа-адренорецепторів (для фенілефрину на 71,3%, для клонідину на 44,8% і для адреналіну на 70,9%) і зниженням величини EC50 (на 17,5%, 33,3% і 25,9% для фенілефрину, клонідину та адреналіну відповідно). Малі одношарові ліпосоми швидко та зворотньо знижують бета-адренореактивність ворітної вени, що виражається зниженням величини максимальної відповіді на агоністи бета-адренорецепторів (для добутаміну на 55,6%). Прояви модулюючого ефекту фосфатидилхолінових ліпосом для симпатоактивних сполук, усуваються антагоністами бета-адренорецепторів і не блокуються антагоністами альфа-адренорецепторів, що вказує на те, що ефект реалізується через бета-адренорецептори.

2. Основний зміст роботи