Ідеологічні та історичні засади українського націоналізму. Аналіз причин та передумов виникнення націоналістичного руху. Особливості пацифікації та спроб компромісу. Український націоналізм до 1929р. Конгрес Українських Націоналістів та створення ОУН.
Надзвичайно довгий період часу Україна формує свю власну державу. Протягом багатьох років не вщухають головні суперечки навколо вкрай заполітизованого питання - а чи взагалі Україна має можливість і, головне, право на те щоб мати власну державу. В період між двома світовими війнами, а особливо під час останьої, український народ має надзвичайну за своїм героїзмом та унікальну за своєю сутністю спробу боротьби за своє незалежне існування, національно-визвольний рух під проводом ОУН-УПА в 30-50-ті роки, на відмінно від іншого героїчного часу - є періодом чи не найтемніший у вітчизняній історії, аж занадто багато протиріч сплелося навколо нього і це павутиння неможна розплутати й посьогодні. Націоналізм, який дав специфічне забарвлення всім процесам у ХХ столітті, і наприкінці цього періоду в історії людства викликає багато питань, суперечок, думок тощо. Процес формування національної держави в Україні на залишках радянської системи виявляє риси дуже подібні до ситуації в середині ХХ століття на цих саме теренах, коли розгорталась боротьба свідомих українців за право мати бодай половину того успіху, що зараз мають їх нащадки в політичній сфері.Коссак писав: «Шевченко своїми творами поклав тривкі основи під національно-політичне відродження українців і від нього йде початок правдивого наступу українців. Україна для українців і доки хоч один ворог лишиться на нашій території, ми не маємо право покласти оружжя. На противагу соціалістам, які, на його думку, ототожнювали поняття нації з пролетаріатом, партією, де «не-соціаліст» - не українець, та українському націоналізму, який ототожнював поняття нації з мовою, вірою, племенем, для якого українець є той, хто говорить українською мовою, сповідує певну віру (православну чи греко-римську), В. Липинський розглядав як джерело єдності нації, а її складовими вважав Владу, Територію, Громадянство, без яких жодна держава існувати не може, оскільки для цього потрібна організована сила, яка підтримує владу в імя добра цілої землі-території і цілого громадянства. Для нього бути патріотом означало бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного й політичного співжиття людей, що живуть на українській землі, а не мріяти про топлення в Дніпрі більшості своїх земляків; шукати задоволення не в тому, «щоб бути Українцем», а в тому, щоб було честю носити імя Українця; вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від Українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони «не-Українці»; виховувати в собі насамперед громадянські, політичні, державотворчі риси: віру в Бога і послух Його законам, тобто духовні вартості, вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану до своєї традиційної влади.І українській інтегральний націоналізм почав оформлюватись як рух на західних українських землях, які в більшості перебували на той час в складі відновленої Польщі. Час від часу центральна влада у Варшаві оголошувала про поступки для українців, але прибічники твердої лінії в середовищі місцевих урядовців, офіційних чиновників та армійських командирів відмовлялися втілювати їх. Українців не допускали до Львівського університету, в ньому було скасовано українські кафедри, а обіцянка заснувати урядовим коштом український університет так і залишилася невиконаною. Навіть за польськими мірками Західна Україна була надзвичайно аграрною: близько 80 % її населення складали селяни (порівняно з близько 50 % у поляків), і лише 8 % припадало на промислових робітників (при середній цифрі 20 % у поляків). І все ж практично закритою для українців лишалася служба в урядових установах,-ця одна з найпоширеніших у Східній Європі професій,-позаяк усі урядові посади призначалися для поляків.Зявляється велика кількість, переважно малих, організацій та обєднань які намагалися перебрати на себе роль „месії” в українському суспільстві. Для координацій дій і роботи був створений та обраний Провід Українських Націоналістів (ПУН), який складався з 5 чоловік на чолі з Євгеном Коновальцем. Мартинець у своїй статті „По конференції”, яка зявилася у журналі „Розбудова Нації” (Офіційний друкований орган ПУНУ), Відзначив: „Український Націоналізм є плодом внутрішнього розвитку нації, виявом внутрішніх сил нації, який вважає націю та її творчий прояв за самоціль, тому він може й мусить шукати засоби для сповнення завдань, що стоять перед ним виключно всередині нації”. Конгрес підкреслив організаційність звязку ідей націоналізму з життям народу: „Український Націоналізм є духовний та політичний рух, народжений з внутрішнього світу української нації в час її сумлінної боротьби за підстави і цілі творчого буття... Організація Українських Націоналістів ставить собі за мету обєднувати націю, викликати в українському суспільстві державотворчі чинники, розгорнути українську національну силу на всю її ширину й таким чином забезпечити великій українській нації відповідне місце серед державних народів світу”.
План
ПЛАН
Вступ
1. Ідеологічні та історичні засади українського націоналізму
2. Причини та передумови виникнення націоналістичного руху. Пацифікація та спроби компромісу
3. Український націоналізм до 1929р. УВО
4. Конгрес Українських Націоналістів та створення ОУН
Список використаних джерел
Список литературы
1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-визвольного руху 30-50х рр. // Республіканець .- 1995.- №1-2.- С.72-77.
2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї. - К, 2003.
3. Бандера С. Перспективи Української Революції .- Мюнхен, 1951.
4. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.: суспільно- політичний та історико-правовий аналіз .- К., 1994.
5. Бедрій А. ОУН і УПА \\ К.: Генеза, 2004.
6. Богун А. Между Гитлером и Сталиным \\ СПБ.: Издательский Дом «Нева», 2004.
7. Борець Ю. (Чумак). Рейд без зброї. - К.: Наукова Думка, 1994.
8. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф .- Львів, 2001.
9. Грушевський М.С. Вільна Україна. // Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського .- К., 1993.
10. Гузенкова Т.С. Национальный язык и национальная культура: Возможности согласия и компромисса. // Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “Диалог украинской и руской культур”. - Available. - 1999.
11. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії .- К.: Либідь, 1993.
12. Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі. // Український Час. - 1991. - С.15-19.
13. Дейчаківський М. На визвольних стежках Європи \\друга частина: Спогади звязкового ОУН .- Торонто, 1961.
14. Донцов Д. Націоналізм. - Лондон-Торонто, 1966.
15. Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера? - Київ - Львів, 1994.
16. Зайцев Ю.Д. Дисиденти - опозиційний рух 60-80х рр. // Сторінки історії України ХХ століття. - К., 1992. - С.195-235.
17. Зеленчук М. Хто був Петро Полтава? // Шлях перемоги .- 1992.
18. Каптелов Б. ОУН на службе фашизма. // ВИЖ. - 1991. - №5. - С.45-57.
19. Кітура Я. Відновлення військових традицій українського народу - наш національний обовязок. // Шлях перемоги .- 1994.- С.5
20. Книш З. Далекий приціл. УВО в 1927-29 роках. - К., 2002.
21. Книш З. Смерть Станіслава Собінського на тлі шкільного народовбивства в Західній Україні .- К, 2002.
22. Книш З. В сутінках зради. Убивство Тадеуша Голуфка на тлі зради Романа Барановського .- К, 2002.
23. Книш З. Перед походом на Схід \\ Частина ІІ, спогади й матеріяли до діяння ОУН в 1939-41 рр. - К., 2002.
24. Коваль В.С. Міжнародний Імперіалізм і Україна .- К., 1966.
35. Мороко В., Мороко О. Вивчення діяльності ОУН-УПА на уроках історії України в 10 класі (з досвіду роботи). // Історія в Школі. - 1997. - №10-11. - С.25-27.
36. Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. // Літопис УПА.- Львів, 1992.- т.9.- С.15-75.
37. Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються. - Дрогобич, 1991 (реп. вид. 1950).
38. Потульницький В.А. Історія української політології .- К.: Либідь, 1992.
39. Прус Е. Антинародна діяльність українських і польських буржуазних націоналістів…// УІЖ. - 1972. - №8. - с.77-85.
40. Ребет Л. Світла і тіні ОУН .- Мюнхен, 1967.
41. Розумний М. Справа честі: алгоритм національного самоопанування (політологічні ессе).- К.: Смолоскип, 1995.
42. Скакун О. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917).- Харьков: Вища школа, 1987.
43. Соненко А.М. Українська національна ідея .- Дніпропетровськ: Вид. ДДУ, 1994.
44. Стебельский І. Шляхами молодості і боротьби \\ спогади з 1939 року про Леґіон полк. Сушка .- Львів, 1993.
45. Субтельний О. Історія України .- К.: Либідь, 1991.
46. Суворов В. Ледокол: Кто начал Вторую мировую войну? - М.: Новое время, 1993.
47. Терен В. ОУН міцна всенародною підтримкою: до 70-річчя ОУН. // Українське слово. - 1998. - №27. - С.4.
48. Тимчишин Я. Дзвін нашої тривоги мусить бути гучним! //За Вільну Україну .- 1995.- С.2.
49. Цівюк Д. За волю розбійник не стане .- Луцьк, 2004.
50. Хмурович О. Степан Стебельський - “Хрін”. // Альманах “Гомону України” .- С.74-84.
51. Черныш А.М. История политических учений в Украине .- Запорожье: Изд. ЗГУ, 1997.
52. Червак Б. Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети .- К, 2001.
53. Чепинога В. Трибуна. // Смолоскип України. -№9. - 1996. - С.1.
54. Швидько Г. Деякі питання вивчення в школі міжнаціональних стосунків в Україні в ХХ ст. // Історія в школах України. - 1997. - №4.- С.15-18.
55. Шевченко А.К. Погружение в трясину: Украинско-российские отношения в зеркале опасного мифа// Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “Диалог украинской и руской культур” - Available. - 1999.
56. Шумук Д. Пережите і передумане: спогади і роздуми. - К.: 1998.
57. Ямпольский В.П. Как трезубец вплелся в свастику: о несостоявшемся походе украинских националистов на Москву. // ВИЖ. - 1996.- №2. - С.77-83.
58. Життя і смерть полковника Коновальця .- Львів: Червона калина, 1993.
59. Ідея і чин: повна збірка документів .- Нью-Йорк - Торонто - Мюнхен, 1968.
60. Історія Українського Війська: частина ІІ. / Крипякевич І.- Львів: Вид. Івана Тиктора, 1936.
61. Початки УВО в Галичині. Збірник ч. 2 .- Ужгород .- 2002.
62. Тези у 300-річчя воззєднання України з Росією (1654-1954) схвалені ЦК КПРС. - К., 1954.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
