Формування української церковно-обрядової термінології - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИРоботу виконано у відділі історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України. НАН України, професор НІМЧУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ, директор Інституту української мови НАН України Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, дійсний член АПН України, професор ГРИЩЕНКО АРНОЛЬД ПАНАСОВИЧ, завідувач кафедри української мови Національного педагогічного університету ім. Захист відбудеться "_26__" червня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української мови НАН України (01001, Київ-1, вул.Сучасна інтенсивна реабілітація Церкви, субіжна з процесом відродження української нації, актуалізувала проблему мови Церкви передусім як елемента її національної атрибуції. Упровадження української мови в церковно-релігійну галузь для Церкви означало передусім подолання традиційної мовної відрубності. На невиробленість такої термінології вказують передусім її безпосередні користувачі: церковні діячі, працівники конфесійної журналістики, перекладачі церковно-богослужбової літератури. Недостатня увага до вивчення конфесійного стилю, відсутність досліджень церковної лексики та авторитетного словника церковних термінів, невключення священних, церковно-богослужбових та літургічних памяток до канону джерел як історичних словників, так і словника сучасної української літературної мови, суттєво обмежили наші знання про лексичний склад української мови та, зокрема, її термінологічного фонду. Реалізація задуму передбачала розвязання таких завдань: 1) визначити склад термінологічного фонду церковного обряду; сформулювати критерії системності досліджуваної термінології; розробити предметно-тематичну та лексико-семантичну класифікації УЦОТ; 2) виявити інтра-та екстралінгвальні чинники впливу на виникнення й розвиток УЦОТ у період з ХІ по ХХ ст.; зясувати основні тенденції її динаміки на сучасному етапі; 3) установити джерела, шляхи формування й поповнення церковно-обрядової терміносистеми, при цьому дослідити проблему міжмовних контактів у сфері етноконфесійної комунікації; 4) проаналізувати специфіку лексичних та семантичних процесів, що супроводжували формування УЦОТ; 5) зясувати особливості спеціальної сфери функціонування УЦОТ та простежити механізми її впливу на розвиток цієї термінології.Логіко-поняттєве моделювання церковного обряду дозволило виділити в його складі 5 поняттєвих полів, обєднаних навколо логічних категорій особа, предмет, дія, місце, час, що їм у системі УЦОТ відповідає 5 предметно-тематичних груп: 1) “особа - богослужіння”, або “виконавці та учасники богослужіння” (диякон, книгодержець, номінант, оголошений, парох, спасеник, заручений, хрещенець тощо); 2) “предмет - богослужіння”, або “богослужбові предмети, їх різновиди та частини” (аналой, артос, дискос, єлей, копіє, ладан, орар, підрясник, Служебник, фелон та ін.); 3) “дія - богослужіння”, або “богослужбові обрядодії, їх різновиди та частини” (анамнеза, великі обітниці, вечірня, заручини, Літургія Слова, оголошення, парастас, таїнство тощо); 4) “місце - богослужіння”, або “храм та його частини” (амвон, бічний вівтар, горнє місце, крипта, кафедра, солея та ін.); 5) “час - богослужіння”, або “богослужбовий день, тиждень, рік” (Антипасха, Великий Піст, загальниця, індикт, іменини, храмове церковне свято тощо). Другий підрозділ “Семасіологічна оцінка церковно-обрядової термінології” містить класифікацію та аналіз досліджуваної термінології за трьома семасіологічними ознаками (номінативна функція (позначення спеціального поняття чи спеціального предмета); нормативність / ненормативність терміна; глибина поняттєвого змісту спеціального лексичного засобу), що дозволили виділити в її складі три типи протиставлень: 1) предметні терміни та власне терміни; 2) нормативна та ненормативна церковно-обрядова термінологія; 3) термінологія та номенклатура. У сучасних термінологічних працях зв?язок явищ термінологія - номенклатура визначають або як взаємопротиставлення (номенклатуру, номен протиставляють термінові та термінологічній системі), або як взаємовключення (номенклатуру зараховують до складу термінології, але як нижчу, периферійну її ділянку). При цьому визначальними ознаками номена й номенклатури вважають: 1) співвіднесеність номена з позначуваним поняттям через термін; 2) функціонування на позначення понять чи предметів одного класу; 3) приналежність до власних назв чи проміжна позиція між власними назвами й термінами; 4) посилена умовність номена через виникнення внаслідок штучної номінації тощо.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ