Формування та еволюція української державної ідеї: 1986-1991 - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИРоботу виконано в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Майборода Олександр Микитович, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Картунов Олексій Васильович, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Інституту економіки, управління та господарського права доктор історичних наук, старший науковий співробітник Захист відбудеться 9 березня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 252011, Київ, вул. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, вул.Історія формування та розвитку українського опозиційного руху кінця 80-х - початку 90-х років, подолання монополії компартії та постання незалежної української держави досліджувалася протягом семи років незалежності майже винятково як історія подій, а не ідей. Тимчасом до кінця зрозуміти причини, взаємозвязок і наслідки тих подій, мотиви й методи їхніх учасників не можна, не аналізуючи ідеї, що їх висувала опозиція, а потім і влада, задля обґрунтування потреби змін конституційного устрою держави, її політичного та економічного курсу та мобілізації мас на здійснення цих змін. Це поняття істотно відрізняється за своїм змістом від поняття “державницька ідея”, вживаного щодо обґрунтування права українського народу на власну державу й необхідності такої держави для розвитку чи й самого існування народу, - а відтак повязаного з тим напрямом політичної думки, що має назву націоналізму (в широкому, “західному” розумінні цього терміна). Часові межі дослідження охоплюють період від появи в Україні порівняно незалежного від режиму публічного дискурсу, де став можливим розвиток відмінної від офіційних канонів державної ідеї, - до втілення цієї ідеї в проголошену 24 серпня й схвалену на референдумі 1 грудня 1991 року незалежну державу. Нарешті, в цей період державна ідея стала тереном протистояння елітних груп, що, апелюючи в своїх пропаґандистських дискурсах до народу, виборювали право втілювати цю ідею в життя - тобто владу над цим народом.Оскільки здобували вплив на масову свідомість і відтак змогу реалізувати вживлені в неї ідеї не так їхні творці, як транслятори, обєктом дослідження мають бути не тільки самі ідеї, а також їх пропаґандистське використання та сприйняття адресатом, тобто не лише тексти, а й контексти. Дискурсивні механізми впливу на свідомість мас використовуються й у боротьбі за владу: кидаючи виклик владній еліті, її конкуренти намагаються зробити важелем тиску на неї підтримку своїх прагнень масами, тобто змобілізувати їх (у різних формах - від формування відповідної виборчої орієнтації до створення масового суспільного руху). Вважаючи, що відповідальність за збереження мовного середовища українського народу має лежати на його державі - УРСР, - письменники на початку 1987 року висунули вимогу конституційно зафіксувати державний статус української мови й ухвалити спеціальний закон про її функціонування в усіх сферах суспільного життя. Бо насправді й усвідомлення наслідків катастрофи для України прийшло не відразу, й націоналістичний символізм, що наголошував загрозу для кожного її мешканця, зявився в писаннях про Чорнобиль щойно за кілька років. Та найболючішою темою радянського (і не тільки) минулого України був голод 1933 року, що його письменники ставили поряд із Чорнобилем в шерег найтрагічніших подій національної історії, також називаючи його - попри заперечення істориків - актом геноциду проти українського народу.

Основний зміст дисертації