Формування сучасної системи міжнародних відносин: основні підходи та дефініції - Реферат

Починаючи з 1990-х років, ми є свідками широкомасштабних і кардинальних змін у геополітичних структурах світового співтовариства і трансформації суспільно-політичних систем. Це дозволяє говорити про завершення попереднього історичного періоду і перехід сучасного світу до якісно нового етапу свого розвитку. утворення у східноєвропейському регіоні та на території СРСР нових незалежних держав - нових субєктів міжнародних відносин, жодна з яких не володіє потенціалом колишнього СРСР; припинення дії світопорядку, в основу якого покладено західноцентристський принцип, і окреслення тенденції до формування єдиного світового співтовариства на засадах органічного поєднання єдності та неділимості світу, з одного боку, диверсифікації і плюралізму центрів, народів, культур, релігій, з другого. Логіка відносин всередині нинішнього світового порядку суттєво різниться від принципів і підходів організації міжнародних відносин у попередні, так звані вестфальські, періоди.Наголосимо на тому, що Захід зустрів розпад соціалістичного блоку та його лідера з великою часткою ейфорії, важаючи, що деідеологізація міжнародних відносин сприятиме зміцненню ролі і ваги "локомотива демократизації" Сполучених Штатів та міжнародних інституцій, таких, як ООН, наприклад. Згідно з концепцією Ф.Фукуями, з розпадом СРСР і світової соціалістичної системи настає "кінець історії" і починається нове планетарне існування людства, коли регіони почнуть переструктуровуватися,,орієнтуючись на наймагутніші економічні ядра-центри. XX століття, за Ф.Фукуямою, було насичене ідеологічним насильством, коли лібералізм змушений був боротися із залишками абсолютизму, більшовизму і фашизмом, а також новітнім марксизмом, які загрожували втягнути світ в апокаліпсис ядерної війни. Із завершенням "холодної війни"настає кінець історії як такої й наступає нова історія - історія утвердження ліберальної демократії західного взірця як остаточної, найрозумнішої форми держави. У багатополюсній системі кожна з держав може спробувати створити однополюсну систему довкола самої себе, але в цьому їй заважатимуть інші великі держави.У тому випадку, якщо КНР вдасться уникнути серйозних внутрішніх конфліктів і потрясінь і домогтися стабільного росту економіки, що дозволить нарощувати витрати на оборону і модернізацію збройних сил, ця країна вже у першій чверті нинішнього століття перетвориться у досить серйозного конкурента СІЛА в ATP, а, можливо, і у глобальному масштабі. Це було спричинено низкою нових факторів: фінансовою кризою і розпадом Бреттон-Вудської валютної системи, нафтовою кризою через дії країн ОПЕК, які підвищили ціни на паливо у звязку з четвертою арабо-ізраїльською війною, поразкою США у Вєтнамі, яку розцінювали як початок незворотнього "занепаду" цієї країни, появою нових центрів сили, зокрема Японії, яка переживала "економічне диво". Тоді ж Г.Кіссінджер запропонував концепція "пятиполярності", тобто в якості головних гравців на світовій арені розглядались пять провідних центрів сили - США, СРСР, обєднана Європа, Японія і Китай. По-друге, як і у попередніх системах міжнародних відносин, у новій системі великі держави будуть продовжувати відігравати провідну роль у розвязанні світових проблем (наприклад, "двадцятка"). Найвірогідніше, субєкти нової системи міжнародних відносин будуть зацікавлені у розвитку стабільних і довготривалих світогосподарських звязків.

План

Вступ

1. Концепція однополярного світопорядку

2. Концепція нового біполярного світу XXI століття

3. Концепція багатополярності