Формування системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів (1992-2002 рр.) - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана на кафедрі історії Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. Науковий керівник - доктор історичних наук, доцент Литвин Сергій Харитонович, Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, начальник кафедри історії. Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Пирожков Сергій Іванович, Ради національної безпеки і оборони України, заступник Секретаря, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, директор; Захист відбудеться 21 травня 2003 р. о 14 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України (03049, м.Останні десятиріччя виявили конфлікти, які відрізняються від своєї “традиційної” форми - війни. Необхідність проведення дослідження на дану тему також зумовлено відсутністю у вітчизняній історіографії спеціального узагальнення, теоретичного обґрунтування та систематизації досвіду Збройних Сил України у контексті врегулювання конфліктів. Захист національних інтересів України у воєнній сфері покладається на Воєнну організацію держави та її головну складову - Збройні Сили України, що мають гарантувати запобігання виникнення та врегулювання воєнних конфліктів. Дисертантом сформульоване наукове завдання роботи - визначити передумови та закономірності щодо формування системи залучення Збройних Сил України до попередження, запобігання, вирішення й подолання наслідків воєнних конфліктів і кризових ситуацій, виявити взаємозвязок між участю підрозділів української армії у миротворчій діяльності та набуттям авторитету України у світі, розробити рекомендації щодо характеру участі українських миротворчих контингентів і персоналу у заходах світової спільноти щодо збереження та відновлення миру. Базовою для підготовки та подання дисертаційної роботи є науково-дослідна робота “Узагальнення досвіду воєнних конфліктів сучасності” (шифр “Намет-2”), де дисертантом виконано розділ “Основні тенденції розвитку збройної боротьби в сучасних умовах” і підрозділ “Війна в Югославії 1999 року”. збройний воєнний мир українаДо провідних полемологічних наукових центрів належать Інститут дослідження міжнародного миру в Осло (Норвегія), Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (Швеція), Товариство дослідників проблем миру та конфліктів при Гамбургському університеті (Німеччина), Центр аналізу конфліктів у Кентському університеті (Великобританія), Центр дослідження миру та конфліктів у Копенгагському університеті (Данія), Центр дослідження соціальних конфліктів (Нідерланди), Центр міжнародної інформації та досліджень миру і конфліктів (Іспанія). Джерельну базу дослідження становлять документи вищих державних органів управління, політичного та військового керівництва України, які висвітлюють заходи щодо участі ЗС України у розвитку світової та регіональної системи безпеки, міжнародного військового співробітництва, застосування підрозділів Збройних Сил України в процесі врегулювання воєнних конфліктів. Таким чином аналіз історіографії, архівних та інформаційних джерел, що стосуються нашого дослідження, дає підстави стверджувати, що функція врегулювання воєнних конфліктів була й залишається однією із визначальних у діяльності ЗС України. У другому розділі “Передумови становлення системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів” дисертант виявив такі історичні передумови: перша - масштабні зміни геополітичного контексту та протидія глобальним проблемам людства; друга - створення у міжнародно-правовому середовищі концептуальних і нормативних основ врегулювання воєнних конфліктів, розвиток законодавчої бази залучення Збройних Сил України до міжнародної миротворчої діяльності; третя - діяльність міжнародних організацій щодо збереження та відновлення миру і безпеки у поєднанні з організаційно-штатною структурою, рівнем підготовки та забезпечення Збройних Сил України для успішного вирішення завдань по врегулюванню воєнних конфліктів. Історію формування законодавства України для участі в діяльності по підтриманню чи відновленню міжнародного миру і безпеки доцільно виокремити у два етапи: перший (липень 1992 р. - квітень 1999 р.), коли безпосередня діяльність українських підрозділів у врегулюванні воєнних конфліктів регулювалася лише Постановами Верховної Ради та Кабінету Міністрів України; другий (з квітня 1999 р.) - після прийняття Верховною Радою та підписання Президентом Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”.відповідності рівня оперативної, технічної підготовки та сумісності, який передбачав би оволодіння штабними процедурами, технікою і, можливо, зброєю армій інших держав, які беруть участь у міжнародних миротворчих операціях і місіях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇЗміст дослідження дає підстави дисертанту сформулювати практичні рекомендації.