Формування системи підготовки кадрів державних службовців: регіональний аспект - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управлінняРобота виконана в Українській Академії державного управління при Президентові України. Лебединський Юрій Петрович, Українська Академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри управління містом. Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент Бакуменко Валерій Данилович, Українська Академія державного управління при Президентові України, начальник управління координації наукових досліджень; Захист відбудеться 13 червня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, Київ - 57, вул. Із дисертацією можна ознайомиться у науковій бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України (03057, Київ - 57, вул.Актуальність теми дослідження Державна служба демократичної, соціально-орієнтованої держави повинна захищати права і свободи громадян, задовольняти їх соціальні потреби, сприяти реалізації їх інтересів, а відтак, суто правовий інститут державної служби трансформується в соціальний. Прагнення того, щоб державний службовець був не просто кваліфікованим спеціалістом, а людиною із широким світоглядом, діловими й високими моральними якостями зумовлює необхідність досягнення цього завдання відповідно до стратегії модернізації державного управління, що передбачає перехід до демократичних форм правління, поступову децентралізацію загальнодержавних функцій. Оскільки кадри - це особливий інструмент ефективного й послідовного здійснення зовнішньої і внутрішньої політики держави, то від їх професійної компетентності, моральності, бажання самовдосконалення й службового зростання значною мірою залежатимуть динамізм і результати перетворень як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях. У процесі становлення державності і формування сучасної державної служби в Україні науковий аналіз закордонної практики кадрового забезпечення органів державного управління і фахового навчання службовців стає винятково актуальним, набуває значний науковий і практичний інтерес, особливо з погляду дослідження можливостей адаптації цього досвіду до наших соціально-політичних умов і виробітки відповідних механізмів з урахуванням особливостей державної служби України. Гіпотеза дослідження ґрунтується на твердженні, що підготовка кадрів державних службовців є суттєвим фактором розбудови державності, суть державної кадрової політики - у залучені, закріпленні і використанні на державній службі висококваліфікованих спеціалістів, що вимагає детального аналізу, оскільки є значущим чинником державотворення та забезпечення стабільного розвитку функціонування органів державної влади.Аналізуючи сучасну практику проведення реформ в Україні, голова Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи Л.Кравчук серед інших причин, що гальмують їх реалізацію, називає зниження рівня управління, авторитету і якості державного апарату, механічне слідування стереотипам і традиціям, “нездатність чиновників усіх рівнів управління приймати самостійні ефективні рішення”, їх непідготовленість, невизначеність, що заважає частині державних службовців “збагнути і сприйняти нову філософію, нову систему майбутнього управління, без якої неможливе будівництво держави, неможливі ніякі реформи - ні економічні, ні політичні”. Для комплектування державних органів усіх рівнів, а також державних підприємств, установ і організацій висококваліфікованими кадрами, здатними забезпечити економічний і соціальний розвиток держави, розроблені й затверджені Указом Президента України від 10 листопада № 1035/95 “Програма кадрового забезпечення державної служби” та “Програма роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій”. Ці документи передбачають створення єдиної цілеспрямованої державної системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ і організацій. Це пояснюється, на думку експертів, частими структурними реорганізаціями; низьким престижем державного службовця в суспільстві; втратою престижу державної служби в суспільстві; тим фактом, що з підвищенням на посаді більше зростає відповідальність, ніж службові можливості; тим, що кандидати на просування по службі підбираються не за фаховими критеріями, а за ознакою особистої відданості; призначенням на престижні посади „випадкових людей”. Насамперед, порівнюються масштаби розвитку даної наукової дисципліни в межах двох країн - США і Великобританії, яка поступається США за масштабами розвитку державного управління і де відбулися зміни в змісті предмета “державне управління”, що став поступово переміщатися зі сфери соціальних наук до сфери бізнесу й менеджменту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ