Формування постінфарктного серця у хворих на хронічний обструктивний бронхіт: клініко-патогенетична характеристика та особливості лікування - Автореферат

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ФОРМУВАННЯ ПОСТІНФАРКТНОГО СЕРЦЯ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ОБСТРУКТИВНИЙ БРОНХІТ: КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯЗахист дисертації відбудеться “_20_”__червня___2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 в Івано-Франківській державній медичній академії (76000, м. З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Івано-Франківської державної медичної академії (76000, м. Дисертацію присвячено вивченню особливостей перебігу постінфарктного періоду та формування постінфарктного серця у хворих на хронічний обструктивний бронхіт. В процессе разработки и изучения эффективности лечебного подхода при сочетании ИМ и ХОБ у 20 больных применено лечение тиотриазолином, у 20 пациентов-“малые” дозы еналаприла, у 22 больных проводили комплексную терапию еналаприлом та тиотриазолином. Для сравнения аналогичные медицинские технологии были использованы у больных с ИМ без сопутствующего ХОБ, а именно: 10 пациентов принимали тиотриазолин, 10 больных-еналаприл, у 10-ти пациентов сочетали прием еналаприла и тиотриазолина.Важливе місце в стуктурі смертності займає інфаркт міокарда (ІМ) та його ускладнення, причому не лише у гострому періоді, але і у віддалені терміни, що часто обумовлено особливостями формування постінфарктного серця (ПІС) (Сауля А.И., Меерсон Ф.З., 1990). Фрагмент роботи виконано в рамках НДР академічної групи академіка АМН України, професора Є.М.Нейка “Екологічні, генетичні, патохімічні та клінічні аспекти ішемічної хвороби серця та артеріальної гіпертензії серед населення Прикарпаття та розробка новітніх лікувальних технологій з використанням лікарських засобів української фармацевтичної промисловості” (ВН 01.02.058.99), та роботи, що виконується на кафедрі госпітальної терапії №1 ІФДМА “Вивчити клініко-патогенетичні особливості формування постінфарктного серця у хворих із супутньою артеріальною гіпертензією, бронхообструктивною хворобою, метаболічним синдромом Х та розробити нові підходи кардіопротекторної терапії таких хворих ”(ВН.01.11.047.01.98). Мета роботи-на основі вивчення клініко-патогенетичних особливостей перебігу ішемічної хвороби серця у хворих, що перенесли інфаркт міокарда на фоні хронічних неспецифічних захворювань легень розробити нові підходи до діагностики та лікування таких хворих. Вивчити клініко-патогенетичні паралелі у розвитку ішемічної хвороби серця, хронічних неспецифічних захворювань легень (зокрема хронічного обструктивного бронхіту) та формуванні постінфарктного серця. На основі комплексної оцінки функціональних та структурних змін міокарда, легеневої гемоциркуляції та вентиляційної функції легень, стану метаболізму, процесів ліпопероксидації та антиоксидантного захисту, згортальних властивостей крові вперше наведено клініко-патогенетичні паралелі у розвитку ІХС, хронічних обструктивних захворювань легень та формуванні постінфарктного серця.Робота грунтується на результатах комплексного обстеження 163 хворих, серед яких 45 хворих на ІХС, 26 хворих на ХОБ і 92 пацієнти, що страждали ІХС на фоні ХОБ. Серед хворих лише на ІХС у 15 осіб мала місце стабільна стенокардія напруги (ССН), а у 30 хворих-перенесений Q-QS інфаркт міокарда. На першому етапі проводили порівняння клінічних, функціональних та лабораторних характеристик у хворих на ІХС, зокрема на ССН та ІМ, ХОБ і при їх поєднанні. В процесі розробки і вивчення ефективності лікувальних підходів при поєднанні ІМ та ХОБ у 20 хворих застосовано лікування тіотриазоліном, у 20 осіб-“малі” дози еналаприлу, у 22 пацієнтів проводили поєднану терапію еналаприлом та тіотриазоліном. Для порівняння аналогічні медичні технології були застосовані у хворих на ІМ без супутнього ХОБ, а саме: 10 осіб лікували тіотриазоліном, 10 хворих-еналаприлом, у 10-ти пацієнтів поєднували прийом еналаприлу і тіотриазоліну.У пацієнтів цієї групи частота розвитку гострої аневризми лівого шлуночка (ЛШ) становила 11,3%, в той час як у хворих на ІМ без ХОБ вона склала лише 3,3%. Хворі із Q-ІМ склали 53,3% серед пацієнтів лише ІМ та 46,8%-ІМ та ХОБ, із QS-ІМ-26,7% та 37,1%-серед хворих обстежених груп, відповідно, тобто у хворих із поєднаною патологією визначалася більша схильність до розвитку трансмурального некрозу міокарда. Так, якщо у 10,0% хворих на ІМ зустрічалася шлуночкова екстрасистолія (І-ІІ клас за Lown), то у групі хворих із поєднаною патологією такі пацієнти склали вже 24,2%. А саме, КДО у хворих із поєднаною патологією не лише вірогідно перевищував визначену норму, але й був вищим, ніж у хворих лише на ІМ (р<0,001). Аналізуючи стан згортальної системи крові у хворих на ІМ та ХОБ, виявили, що показник протромбінового індексу у таких пацієнтів вірогідно перевищує відповідний, визначений у хворих на ІМ (р0,05).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ