Формування політичної конкуренції еліт в сучасній Україні - Монография

Міністерство освіти і науки України Східноукраїнський національний університет імені Володимира ДаляУ свою чергу, політична конкуренція виступає найважливішою складовою демократії, а створення передумов для її розвитку є пріоритетною умовою функціонування політичної системи сучасного українського суспільства. Дефіцит публічності політичної конкуренції сприяє її виродженню в конкуренцію кланово-бюрократичного характеру, забезпечує в широких масштабах імітаційне функціонування демократичних політичних інститутів, що приховує зростання авторитарних тенденцій. Саме тому політична конкуренція повинна носити характер професійної конкуренції еліт, що можливо тільки за умов досягнення певного рівня політичної культури суспільства, адекватного розуміння громадянами ролі політики як регулятора соціальних відносин і значення політичної конкуренції в життєдіяльності суспільства і держави. Ключовим механізмом політичної конкуренції виступає виборчий механізм, заснований на загальному рівному і прямому виборчому праві при таємному голосуванні. За допомогою історичного підходу вдалося розглянути обєкт дослідження в його розвитку, в контексті тієї конкретної історичної обстановки, в якій він знаходився на різних етапах свого становлення і функціонування, запропонувати еволюцію форм політичної конкуренції в процесі реалізації виборчого процесу в Україні.Термін «еліта» походить від латинського eligere і французького elite - кращий, добірний, обраний. Вона поділяється на правлячу, що прямо чи опосередковано (але ефективно) бере участь в управлінні, і неправлячу - контреліту - людей, що володіють характерними для еліти якостями, але не мають доступу до керівництва через свій соціальний статус і різного роду барєри, що існують у суспільстві для нижчих прошарків. «Залишки» і «похідні» групуються таким чином, що в політичному процесі виділяються два типи еліт: еліта «левів» та еліта «лисиць». Тому всі соціальні перетворення визначаються «циркуляцією еліт», тобто системою «обміну» людьми між двома групами - елітою та її потенційною зміною (контрелітою). Ортега-і-Гассет уважав еліту головною конструктивною силою суспільства та наголошував, що формування еліт відбувається внаслідок природного відбору найбільш цінних представників суспільства, а не у результаті боротьби за владу.На його думку, демократія - це конкуренція між партіями, які представляють конкуруючі за політичний курс групи інтересів [284]. Він узагалі розуміє демократію як конкуренцію між потенційними керівниками за довіру виборців. Виходячи з цього, консолідація демократії може бути визначена як процес трансформації випадкових домовленостей, продиктованих розсудливістю норм і викликаних збігом обставин рішень, прийнятих у процесі переходу, у відносини співпраці і конкуренції, які носять регулярний характер, ведуться по достовірно відомими правилами і добровільно приймаються різними організаціями й індивідами (тобто політиками і простими громадянами), які беруть участь у демократичному управлінні [260]. Так само і в Туреччині відбулася значна зміна з часів лідерства Ісмета Іненю, що сприяв демократії із почуття обовязку, й Аднана Мендереса, що вбачав у демократії безпрецедентний інструмент свого честолюбства: молоді лідери, утвердившись у партії кожного з обох згаданих політичних діячів, розуміли демократію набагато повніше. У роботі «Переходи до демократії: лібералізація і демократизація» він зазначає, що проблема, яка сама постає в центрі політичного порядку денного, коли зазнає краху диктатура, полягає в тому, чи головні політичні сили визнають певні інституції, які дозволять вільну, навіть якщо і обмежену, конкуренцію.У своїй роботі «Анатомія російської еліти» вона наступним чином визначає політичну еліту та розкриває її звязок з політичним класом: «Еліта - це правляча група суспільства, яка є верхньою стратою політичного класу. Новакова розуміє спільність представників інтересів соціальних груп, які професійно займаються політикою, та виділяє наступні його риси: · наявність певного соціального капіталу у вигляді представництва реальних інтересів громадян; Афанасьєв, який повязує її існування із характером політичної конкуренції і визначає параметри функціонування влади: 1) нестановий характер правлячого класу, вільне рекрутування - право на карєру; 2) «вертикальна» конкуренція: легальність опозиції (контреліти), можливість зміни уряду; 3) «горизонтальна» конкуренція: боротьба за вплив між різними групами (субєктами), що складають правлячий прошарок; 4) суспільне визнання «правильності» домінування тих чи інших груп, засноване на дотриманні ними законів і встановлених процедур [7, с.

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади дослідження політичної конкуренції еліт

1.1 Характеристика наукових досліджень політичних еліт та форм їх взаємодії

1.2 Конкурентна сутність політичної взаємодії еліт у демократичному суспільстві

1.3 Концепція, категорії та методи дослідження

2. Специфіка формування політичної конкуренції еліт в українському суспільстві

2.1 Розвиток форм політичної конкуренції еліт у контексті виборчого процесу

2.2 Опозиційна діяльність як форма конкурентної взаємодії еліт

2.3 Вплив політико-культурних чинників на розвиток політичної конкуренції еліт

3. Демократичні механізми регулювання політичної конкуренції еліт

3.1 Політико-правове регулювання політичної конкуренції

3.2 Політичне лідерство як чинник формування політичної конкуренції

3.3 Партійні механізми регулювання політичної конкуренції еліт

Висновки

Список використаних джерел