Формування орфоепічних навичок українського мовлення першокласників в умовах поліетнічного середовища - Автореферат

Автореферат дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукЗастосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом про мови . Вона вивчається не тільки у школах з українською мовою навчання, але і в школах, де навчання здійснюється іншими мовами. У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті і Державному стандарті базової і повної середньої освіти (освітня галузь „Мови і літератури”) ставиться мета забезпечити вільне володіння українською літературною мовою як засобом та умовою успішної соціалізації і самореалізації особистості в українському суспільстві. Навчання у цих класах здійснюється українською, російською або кримськотатарською мовами, і у кожному з цих типів шкіл є учні - кримські татари. Кримськотатарська мова використовувалась лише у побутових ситуаціях, і це вплинуло на рівень володіння рідною мовою: деякі діти, які приходять до школи, володіють кримськотатарською (тобто вони розуміють та говорять); інші діти лише розуміють, але не говорять рідною мовою, також є діти, які зовсім не володіють рідною мовою (тобто вони навіть не розуміють її).Правильно вимовляють звук [h] у словах 28 % учнів експериментальних і 24 % учнів контрольних класів, а звук [ґ] - 37 % учнів експериментальних і 32 % учнів контрольних класів. Окрім спільних рис, у характеристиці голосних звуків у сильній позиції спостерігаються і специфічні: звук [а] за ступенем піднесення спинки язика збігається у трьох мовах, але за місцем творення в українській і кримськотатарській мовах він є голосним заднього ряду, на відміну від подібного звука російської мови, який є голосним середнього ряду; звук [и] за ступенем піднесення спинки язика збігається у трьох мовах, але за місцем творення в українській мові він є голосним переднього ряду, у російській - середнього ряду, а в кримськотатарській - заднього ряду. Нами зафіксовано ті риси, які є подібними чи специфічними у двох з аналізованих мов: звуки [о] та [а] в українській і кримськотатарській мовах підлягають лише невеликій кількісній редукції, у російській мові - значній як кількісній так і якісній редукції, залежно від позиції відносно наголосу; звук [е] підлягає редукції, яка, однак, має різні вияви у трьох мовах: в українській і російській мовах він підлягає якісній редукції у першому переднаголошеному складі, певною мірою наближаючись до [и], в інших ненаголошених позиціях цей звук в українській мові не зазнає помітної редукції, а в російській мові значно змінюється кількісно і якісно. У кримськотатарській мові звук [е] майже не редукується; звуки [і], [и] (у російській і кримськотатарській мовах - [и], [ы]), а також [у] в українській і російській мовах підлягають лише значній кількісній редукції, а в кримськотатарській - в окремих словах - не тільки кількісній, а й значній якісній редукції. Крім спільних рис, у системі консонантизму відзначаються і специфічні риси: в українській мові звук [в] є сонорним і переважно губно-губним, на відміну від російської та кримськотатарської мов, у яких він шумний і губно-зубний; в українській мові є звук [дж], у кримськотатарській мові є схожий за звучанням звук [дж’], який відрізняється за ознакою твердість-мякість, у російській мові такого звука немає; в українській мові є звук [h], у кримськотатарській мові є подібний звук [гъ], але він є глибоко задньоязиковим, у російській мові звука [h] немає; в українській мові є звуки [дз], [ц’], [ч] та [дз’], у російській і кримськотатарській мовах таких звуків немає; в українській і російській мовах є звуки [д?], [т?], [з’], [с’], [н?], [р’], у кримськотатарській мові таких звуків немає; в українській і кримськотатарській мовах є напівпомякшені [б’], [п’], [в’], [ф’], [м’], [г’], [к’], [х’], [дж’], вони виступають варіантами звуків [б], [п], [в], [ф], [м], [г], [к], [х], [дж] (у кримськотатарській мові твердого звука [дж] немає, є напівпомякшений [дж’]); в українській мові є напівпомякшені [ж’], [ш’], [ч’], вони виступають варіантами звуків [ж], [ш], [ч], у російській та кримськотатарській мовах таких варіантів немає; в українській мові є звукосполучення [шч], позначуване буквою щ, у російській мові як варіант норми використовується звукосполука [шч’], що позначається на письмі буквою щ.

Основний зміст дисертації