Формування концепції самореалізації особистості у спорті в умовах трансформаційних змін: теоретичні і праксеологічні виміри - Статья

Формування концепції самореалізації особистості у спорті в умовах трансформаційних змін: теоретичні і праксеологічні виміриПо-друге, на сьогоднішній день в Україні спостерігається певний дефіцит теоретико-методологічної рефлексії концепції самореалізації особистості у спорті в умовах кризи, вирішенню яких може слугувати соціодіагностика антиентропійних процесів, яка може сприяти стабільності українського соціуму, коли людина використовується не як засіб, а як кінцева мета сучасного розвитку. По-четверте, цивілізаційні засади, на яких повинен базуватися сучасний соціум ХХІ століття, продовжують поглиблювати значення роздумів реалізацію феномена цілісної особистості, яка повинна розвиватися і в умовах кризового соціуму, поставивши вимогу розробки таких категоріальних форм цивілізаційного дискурсу, як самовиховання, самоактуалізація, самореалізація особистістю своєї цілісності, самореалізація особистості у спорті. В умовах розвитку процесу демократизації сучасного світу, становлення громадянського суспільства і пошуків свободи самореалізації особистості у спорті відбувається пошук оптимальних шляхів подальшого удосконалення властивостей людини, становлення цивілізаційних суспільних відносин, відкривається простір для прояву конструктивної активності особистості в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі і в спорті. В якості субєктивного критерію самореалізації особистістю в спорті можна назвати впевненість субєкта в собі, зміни в стилі індивідуального життя і світорозумінні людини; процес соціалізації людини та її включення в соціальну (спортивну) практику, що допомагає гармонізувати міжсубєктні, соціальні, екологічні, культурологічні відносини, які необхідно розвивати для "олюднення" людини і суспільства, людини і людини, людини і спорту. До найбільш істотних тенденцій розвитку правового регулювання спортивних відносин на загальносвітовому рівні можна віднести: 1) підвищення децентралізації управління в області спорту, у тому числі в глобальному масштабі; підвищення правочинів саморегуляторних організацій у сфері спорту, зниження втручання держави у сферу спорту; 2) уніфікація національного законодавства про спорт по всьому світу; 3) тенденція ускладнення структури і збільшення обсягу законодавчого регулювання у галузі спорту у більшості країн з одночасним розширенням і активізацією використання різних форм систематизації законодавства про спорт; 4) переосмислення і радикальне удосконалення моделі управління професійним спортом; 5) вдосконалення правових механізмів боротьби з насильством і вживанням допінгу в спорті; 6) лібералізація спортивних трансферів; 7) лібералізація законодавства про спортивних трансляціях; приватизація фінансування професійного спорту, що спричинить розвиток спонсорства, прав на спортивні трансляції, модернізацію стадіонів та вдосконалення системи продажу квитків на спортивні змагання; підвищення ясності й прозорості для інвесторів, які вкладають кошти в спортивні проекти, підвищення гарантій захищеності інвестиційних інтересів; 8) підвищення захищеності прав спортсменів, у тому числі їх прав на охорону здоровя та економічних прав; 9) подальше підвищення ідентифікації спорту як економічної діяльності [9].