Формування готовності майбутніх учителів до діалогічного спілкування з учнями у процесі професійної підготовки - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукУ дисертації представлені результати теоретико-методологічного аналізу сучасних підходів до здійснення діалогічного спілкування у педагогічному контексті, розмежовано основні концептуальні парадигми діалогу. Визначено сутність, критерії та рівні готовності майбутніх учителів до діалогічного спілкування з учнями. Зясовано можливості використання субєктного, акмеологічного й культурологічного підходів у розвитку культури діалогу у студентів. Обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови та модель формування готовності майбутніх учителів до діалогічного спілкування з учнями. In view of the uprising pursuit of dialogic policies in education as well as in all spheres of social intercourse dialogic communication competence is regarded as one of the pivotal teaching competences and thus an important issue in teacher students’ skill building.У звязку з цим виникає потреба в обґрунтуванні теоретичних засад і розробці методичних шляхів формування готовності майбутніх учителів до діалогічного спілкування з учнями. Важливе значення у контексті дослідження проблеми діалогізації педагогічних відносин мають праці, в яких визначено психологічні аспекти діалогічного спілкування та теоретичні засади субєкт-субєктної взаємодії у навчально-виховному процесі (О. Водночас аналіз педагогічної літератури свідчить, що попри значну увагу науковців до діалогу як засобу гуманізації та гуманітаризації педагогічного процесу, проблема підготовки майбутніх педагогів до діалогічного спілкування з учнями поки що залишається відкритою для подальших наукових пошуків. Означений вектор професійної підготовки потребує наукового обґрунтування підходів і шляхів його реалізації, розробки відповідних принципів, методів і прийомів та повязаний з необхідністю розвязання таких суперечностей: - між важливістю підготовки майбутніх учителів до діалогічного спілкування з учнями і недостатньою розробленістю науково-педагогічних засад її забезпечення; Обєктивна соціально-практична і культурологічна значущість проблеми діалогізації педагогічних стосунків, а також означені суперечності зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Формування готовності майбутніх учителів до діалогічного спілкування з учнями у процесі професійної підготовки”.У першому розділі - “Теоретичні засади діалогічного спілкування у педагогічному процесі” - здійснено теоретичний аналіз дефінітивної бази дослідження, визначено й охарактеризовано основні підходи до розуміння сутності педагогічного діалогу, зясовано зміст, структуру, принципи та функції особистісно-зорієнтованого діалогічного спілкування у контексті педагогічної взаємодії. Флоренської, діалогічне спілкування - це вищий, духовний рівень спілкування, що передбачає глибинне особистісне включення в проблеми й інтереси співрозмовника, спільний пошук істини, прагнення до єдності і злагоди, засіб реалізації глибинних потреб дитини у довірі, прийнятті й особистісному контакті. Процесуально-результативний компонент знаходить вияв у таких ефектах діалогічного спілкування, як: мімесис - феномен наслідування, „зараження” спільною настановою на переживання духовної єдності; розвиток внутрішнього діалогу; формування емоційного міжособистісного поля спілкування, прагнення учасників педагогічної взаємодії віднайти і зберегти комфортний естетичний тонус у спілкуванні; спільний когнітивно-рефлексивний простір. Аналіз і узагальнення представлених у психологічній і педагогічній літературі підходів до розуміння сутності діалогу дає підстави виокремити основні функції діалогічного педагогічного спілкування: субєкто-формувальну (розвиток субєктних властивостей особистості - інтраіндивідної та інтеріндивідної активності, свідомості, відповідальності, творчої свободи), ціннісно-експлікаційну (реалізація ціннісного ставлення до особистості як системотворчого фактору педагогічного спілкування), соціально-інтеграційну (інтеграція кожного учасника взаємодії у спільно створене полісубєктне навчально-виховне середовище, утвердження цінності кожної особистості, розвиток групової цілісності), інсентивну (спонукання до міжособистісної взаємодії за рахунок забезпечення комфортних психологічних умов спілкування). У другому розділі - “Структура та рівні готовності майбутніх учителів до діалогічного спілкування з учнями” - обґрунтовано критерії, показники та визначено рівні сформованості готовності майбутніх учителів до діалогічного спілкування, описана методика і проаналізовано результати констатувального етапу дослідження.

2. Основний зміст дисертації