Формування духовних цінностей у дітей і молоді в творчій спадщині О.А. Захаренка - Автореферат

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукНаціональною доктриною розвитку освіти (2002 р.), Державною програмою „Вчитель” (2002 р.) та іншими нормативними документами визначено, що саме вчителю належить ключова роль в освіті, адже через його діяльність відбувається становлення громадянина як особистості і фахівця, зміцнюється інтелектуальний і духовний потенціал нації. Реформування системи освіти сприяло появі та розвитку низки прогресивних тенденцій: зроблено значні кроки щодо розбудови національної школи, здійснюється гуманітаризація, диференціація змісту освіти та організації навчально-виховного процесу, зявилися різні типи ВНЗ, освіта поступово переорієнтовується на розвиток особистості як головну мету освітнього процесу. Рівень освіти, здобутої учнями у міських загальноосвітніх закладах, поступається рівню освіти, здобутої учнями у школах, що функціонують у великих селищах і селах. Педагогічні дослідження щодо формування, виховання духовності, духовних цінностей базуються на ідеях Б. Ананьєва. Про необхідність формування духовності молодого покоління зазначається в державних нормативних документах, зокрема в Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Законі України „Про освіту”, Державній національній програмі „Освіта” (Україна XXI століття), Національній програмі „Діти України”, Національній доктрині розвитку освіти, де наголошується на важливості розуміння педагогами й батьками ідеалів, устремлінь, інтересів, потреб дітей і молоді.Захаренка, на основі опрацювання літературних джерел, архівних матеріалів здійснено ретроспективний аналіз формування духовних цінностей, що дало змогу визначити основні напрями їх розвитку: формування моральних норм на основі християнських цінностей (у період Княжої доби, Козаччини у X - XVIII ст., Просвітництва у ХІХ ст.); формування моральних понять і цінностей особистості на основі комуністичної моралі (ХХ століття). Духовні цінності у філософії й педагогіці в період Княжої доби та Козаччини формувались на основі християнської моралі, виховного потенціалу народного календаря, який виникав і шліфувався у відповідності з принципом природовідповідності виховання, а також на основі навчання в світських навчальних закладах, в яких основна увага приділялася формуванню патріотичних, державницьких, інтелектуальних цінностей. Усвідомлюючи, що школа, окрім забезпечення широкого кола знань, розумового розвитку, повинна прищеплювати своїм вихованцям високі моральні якості, увага дослідників проблеми формування духовних цінностей учнів та молоді в ХХ столітті зосередилась на формуванні моральних норм на основі християнських цінностей, на вивченні умов морального виховання школярів, на формуванні моральних понять та цінностей особистості. У звязку з цим назріла проблема вивчення та узагальнення теоретичної спадщини і творчої діяльності відомого педагога-новатора, талановитого практика, теоретика, управлінця, вченого Олександра Антоновича Захаренка, зокрема, проблеми формування духовних цінностей у дітей і молоді з метою впровадження продуктивних ідей концепції „Формування духовних цінностей учнів Сахнівської школи” в навчально-виховний процес. На основі розроблених концептуальних положень обґрунтовано методичну систему формування духовних цінностей, згідно з якою в навчально-виховний процес школи впроваджено новітні технології, шляхи, форми й методи формування духовних цінностей - методичні засади формування духовних цінностей в учнів: 1) усебічний розвиток особистості спільними зусиллями школи, сімї й громадськості; 2) вчитель - центральна постать в освіті; 3) праця - базис формування духовних цінностей особистості; 4) особистісно орієнтоване навчання й виховання школярів; 5) збагачення духовного світу учня.Юркевича та ін., твори яких вчений глибоко вивчав, стали підґрунтям, на якому формувалась педагогічна система О. Захаренка. Розроблено критеріально-комплексний підхід до аналізу педагогічної системи педагога-новатора, який дав можливість з нових методологічних позицій проаналізувати найбільш істотні внутрішні особливості цієї системи; виявлено закономірності її становлення та розвитку, зокрема такі, як: поступова переорієнтація Олександра Антоновича на духовні потреби особистості; врахування у навчально-виховному процесі національних і виховних чинників; підвищення теоретичної обґрунтованості діяльності школи; підвищення ролі керівника школи; демократизація стосунків у всіх підсистемах педагогічної системи О.А.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ