Формування державної політики розвитку високоурбанізованих територій - Статья

Ярощук, народний депутат України, здобувач, кафедра регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові УкраїниУ статті розроблено теоретичні та методологічні засади формування і реалізації державної політики розвитку високоурбанізованих територій, запропоновано критеріальний підхід до виділення високоурбанізованих територій в Україні, обґрунтовано концептуальні засади розвитку високоурбанізованих територій в контексті модернізації державної регіональної політики з визначенням їх ролі як «осередків зростання».Сьогодні урбанізацію слід розуміти не у вузькому розумінні як збільшення міст і міських жителів, а як багатогранний соціально-економічний процес, який має значний вплив на суспільні відносини, збільшення площ урбанізованих ландшафтів; зростання функцій міст у системах розселення (адміністративних, інноваційних, комунікативних), розвиток взаємоповязаних форм міського розселення - агломерацій, метрополій та інших урбанізованих територій, виникаючих при цьому проблем та необхідності їх розвязання із застосуванням певних механізмів з боку держави. Одним із напрямів такого дослідження має стати теоретичне дослідження практики формування і реалізації державної політики розвитку високоурбанізованих територій. Водночас недостатнє врахування їх специфіки під час проведення економічних, політичних та соціальних реформ призвело до непростої ситуації на цих територіях, в тому числі екологічної, а також зумовило необхідність ідентифікації проблем високоурбанізованих територій, визначення їх слабких сторін та розробки механізмів державного впливу на їх перспективний розвиток. Дослідження процесу формування і реалізації державної політики розвитку високоурбанізованих територій спираються на науково-теоретичні положення і підходи до розгляду державно-управлінських дій вітчизняних і зарубіжних учених: В.М.Бабаєва [2],, В.Д.Бакуменка [3], О.Л.Валевського [8], В.М.Князєва [11], Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського [12], Ю.П.Сурміна [19], державної політики регіонального розвитку - Т.Безверхнюк [4], В.М.Вакуленка [7], О.І.Васильєвої [9], М.І.Долішнього, В.Ю.Керецмана [14], О.Б.Коротич [15], В.В.Мамонової[17], міст і агломерацій - С.С.Артоболевського [1], Боголюбова [5], О.В.Бойко-Бойчука [6], О.В.Гладкого [10], Ш.І.Ібатулліна [13], В.С.Куйбіди [16], А.В.Степаненка [18],В.П.Удовиченка [20] та багатьох інших.Суттєві ускладнення в устрої високоурбанізованих територій, наявність в них агломерацій та мегаполісів, диференціація їх структурно-функціонального змісту стають все більш актуальними для вивчення та вимагають якісно нових підходів до розуміння їх місця в загальноцивілізаційних процесах, принципів організації їх життєдіяльності як складноструктурованих соціально-економічних систем, формування державної політики щодо їх розвитку з врахуванням сучасних методологічних підходів, теорій регіонального і просторового розвитку, зарубіжного досвіду розробки ефективних механізмів управління. Вивчення процесів сучасного державного впливу на розвиток високоурбанізованих територій у зарубіжних країнах доводить існування на загальнодержавному рівні різних підходів: стимулюючої політики, компенсуючої, адаптуючої та протидіючої; що дозволило обєднати у шість груп інструменти її реалізації: адміністративно-управлінські; засоби заборони; просторового розподілу економічної діяльності держави; фінансового стимулювання; створення фізичної інфраструктури та «мяких» заходів стимулювання розвитку. Застосовуючи критеріальний підхід, в основу якого покладена наступна система показників: чисельність населення, щільність, кількість міст з населенням понад 200 тис. чол. та частка населення, що мешкає у таких містах; наявність на території найзначніших міст - мільйонерів або мегаполісів з чисельністю понад 1 млн. чол., або крупних міст - 0,5-1 млн.; структура міського населення та рівень його поляризації; наявність або формування агломерацій; доступність до великих міжнародних центрів та до столиці, в Україні виявлено ряд територіальних утворень, які підпадають під визначення «високоурбанізовані території»: м.Київ, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська, Одеська та Львівська області. Порівняння економічних і соціальних показників розвитку цих територій за ряд років засвідчує, що поступово, але невідворотно змінюється структура економіки країни: за останні десятиліття промислове виробництво, послуги, фінансовий сектор зосереджуються у високоурбанізованих регіонах, їх розвиток значною мірою впливає на розвиток країни.