Формування архітектури університетських центрів XIX – першої третини ХХ століття (на прикладі України) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектуриНауковий керівник: ПУЧКОВ Андрій Олександрович, кандидат архітектури, старший науковий співробітник, доцент, Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, завідувач лабораторії мистецтва новітніх технологій. КОНДЕЛЬ-ПЕРМІНОВА Наталія Миколаївна, кандидат архітектури, старший науковий співробітник, Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, старший науковий співробітник відділу науково-творчих досліджень, інформації й аналізу. Захист відбудеться "25" листопада 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.103.01 Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, вул.Для університетських центрів як Європи, так і України характерний узагальнений функціональний зміст: взаємозвязок наукової й освітньої діяльності, розвиток якого можна розглядати залежно від первинності причинно-наслідкового звязку між наукою і освітою, що здійснювався за наступними основними етапами: античність (наука/освіта), середні століття (освіта/наука) і раннє Відродження (наука/освіта), Новий час і Новітній час (наука/освіта). Особливість університету складається саме у взаємозвязку двох видів інтелектуальної діяльності - наукової й освітньої, - яка визначає подвійність основної функції цієї установи, що відрізняє університет як специфічний тип із системи вузів, що виникали або на базі інших типів середньовічних шкіл, або на базі окремих університетських факультетів, або на основі розвитку окремих галузей наукового знання (переважно прикладного характеру), у той час як університет включає уніфіковану діяльність у всіх галузях науки незалежно від їх практичного застосування з яскраво вираженою космополітичною тенденцією. Архітектурна форма університетських центрів Західної і Східної Європи як матеріальне відображення функції, що її наповнює, на всіх стадіях становлення відповідає етапам, за якими проходив розвиток освітньо-наукової діяльності, що наповнювала цю форму: античність (функція первинна: форми може не бути, досить простору), середньовіччя (функція використовує будь-яку відповідну форму) і Відродження (функція визначає відповідну форму), Новий і Новітній час (визначеній функції відповідає визначена форма). Архітектура відтворює стан культури, що підтверджується історичним аналізом розвитку архітектури - періоди розквіту і періоди занепаду архітектури відповідають аналогічним процесам всередині культури. Вивчення історіографії науки, освіти і культури й аналіз соціокультурного розвитку вищої освіти, від античних часів, дозволяє прослідкувати чіткий взаємозвязок розвитку навчального процесу та наукових досліджень, які проводилися у провідних вищих навчальних закладах, та їх вплив на процес еволюції архітектури цих установ: формування архітектурно-розпланувального рішення університетських центрів у структурі міста, обємно-просторової композиції та стилістики їх архітектурної форми.У першому розділі "ФОРМУВАННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НАУКИ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ (ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ)" проведено дослідження розвитку європейської науки та вищої освіти у працях з історії науки та педагогіки, що дозволило визначити університет як специфічний тип у системі вузів, який відрізняється уніфікованою діяльністю у всіх галузях науки незалежно від їх практичного застосування з яскраво вираженою космополітичною тенденцією; студійовано праці з архітектури вищих навчальних закладів, що дозволило визначити місце предмету дослідження; розглянуто архітектуру університетського центру у просторових концепціях розвитку світової архітектури, що дозволило зясувати вплив зміни наукового світогляду на генезис архітектурного простору університетського центру. Дзюба та ін.), дозволив, по-перше, визначити етапи розвитку фундаментальної науки та вищої освіти за умовною класифікацією виникнення / диференціація / інтеграція, що відбувалися із значними територіальними переміщеннями в залежності від місця розташування культурного центру загальносвітового значення: Афіни - Гондішапур - Багдад - Кордова - Європа; по-друге, зясувати, що розвиток установ вищої освіти носить загальний, інтернаціональний характер з урахуванням місцевих особливостей; по-третє, прослідкувати, що організація і розвиток університету як державної установи знаходиться в прямій залежності від розвитку науки і взаємодії наукової діяльності з релігійною і світською владою, що віддзеркалюється в напрямі розвитку його архітектури як системи. XX ст. дозволив встановити наступну схему розвитку університету: studia generalis - universitas (організований на зразок Болонського) - університет (реорганізований на зразок Галльського) - університетський центр (диференційований).

ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ