Форми вираження авторської свідомості в творчості письменників нової генерації кінця ХІХ – початку ХХ століття (на матеріалі малої прози В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського) - Автореферат
Пошук нових форм вираження авторської свідомості, розмежовання відношень: монологізм – діалогізм – поліфонізм у реалізації форм її вираження на матеріалі творчості В. Стефаника. Особливості персональної форми повістування як однієї з її форм вираження.
Аннотация к работе
Форми вираження авторської свідомості в творчості письменників нової генерації кінця ХІХ - початку ХХ століття (на матеріалі малої прози В.Без виділення ідейно-художньої категорії авторської свідомості аналіз мистецького доробку письменника був би неповним, як у всій сукупності, так і в окремості кожного твору. Очевидно, що концепція художника найконструктивніше реалізується саме через відношення: автор - твір - читач. В звязку з цим: ставиться проблема діалогічного відношення автора до героя в епічному творі, а також висувається проблема поліфонізму в малій прозі В. Стефаника; аргументується новий підхід у дослідженні різних форм авторської свідомості в творчості письменників нової генерації - врахування особливого діалогічного співіснування автора з рівноправними, повноцінними «чужими» свідомостями, що дозволяло письменникам реалізувати усі смислові потенції твору; Естетичні форми вираження автора у творі, форми творчого переживання самого твору у всій його внутрішній взаємоповязаності і цілісне становлення внутрішньої картини світу, до відтворення якої прагнуть усі без винятку іманентні сили твору, знаходяться в сутнісно-смисловій координації: автор - твір - читач, бо читач, який сприймає твір з урахуванням авторської позиції, повинен відчувати в собі активне розширення (М.Роднянської - «автор-оповідач» тощо зробимо деякі узагальнення: автор у художньому творі - це, перш за все, ціннісна позиція, яка визначається протягом усього твору на всіх рівнях його ідейно-тематичної та словесно-композиційної структури і є організуючим центром змісту і форми художнього цілого. Бахтіна про те, що автор безпосередньо «не входить» у твір (коли мова йдеться не про автобіографічний твір): він знаходиться на межі створюваного ним художнього цілого, бо вторгнення його в цей світ руйнує його естетичну стійкість. В дисертації принципово розрізняються поняття «автор» і «образ автора», який в прямому розумінні наявний лише в творах автобіографічного, «автопсихологічного» (Л.Гінзбург) ліричного плану, тобто там, де особистість автора стає темою і предметом його творчості, або коли автор вже не керує читацьким аченням (психологічний процес апперцепції - автор, який постає в уяві читача). В якій би формі не виражалась авторська свідомість у творі, «за» текстом завжди знаходиться автор-творець, носій основної ідеї твору, який є «всезнаючим» відносно створеного ним художнього світу, а міра його аналітичної та організаційної присутності у творі є лише засобом художньої аргументації, до того ж добровільне «самоусунення» може служити цьому завданню не гірше, ніж його всеприсутність. Автор у тексті завжди займає якісь просторово-часові, оціночно-ідеологічні позиції, і ці позиції виражаються тією формою повістування, яку обирає для свого твору автор.Стефаника дозволяє зробити припущення, що діалогізм є конститутивною основою його творів. Діалогічна свідомість і породжені нею діалогічні відносини між автором і героєм у художньому творі накреслюють зовсім інше, більш глибоке розуміння усієї творчої спадщини видатного новеліста. Власну свідомість у творі автор реалізує через актуалізацію самосвідомості героїв, а як справедливо зазначав М. Бахтін, самосвідомості як художньої домінанти в побудові героя уже достатньо, щоб зруйнувати монологічну єдність художнього світу, але за умови, що герой, як самосвідомість, зображується, а не виражається, тобто не зливається з автором, не стає рупором для його голосу, акценти самосвідомості героя повинні бути дійсно обєктивовані, а в самому творі - зберігатися дистанція між героєм і автором. В його творах зявляється герой, який побудований так, як «будується» голос самого автора, а не голос його (автора) героя.Реалізація творчої мети, поставленої автором у творі, заохочує його до пошуків авторитетного героя, допущеного більше за всіх до авторського надлишка бачення. Ці твори обєднує «внутрішня» тема, адекватною формою реалізації якої є передача автором права вести розповідь персональному оповідачу (герою), який разом з іншими персонажами знаходиться в єдиному причиново-наслідковому, просторовому і часовому звязках. Зображуване в цих творах подається переважно під кутом зору героя. Кобилянської переважно в головному героєві, завжди ж цей надлишок реалізується в формально-змістовній установці автора, в методах його бачення і зображення людини. Автор знає тільки те, що може бути відоме даному персонажеві, безпосередньо ознайомлений про переживання тільки цього персонажа, автор не може знайти переконливої та стійкої опори поза героєм.