Форми вираження авторської свідомості в творчості письменників нової генерації кінця ХІХ – початку ХХ століття (на матеріалі малої прози В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського) - Автореферат

Форми вираження авторської свідомості в творчості письменників нової генерації кінця ХІХ - початку ХХ століття (на матеріалі малої прози В.Без виділення ідейно-художньої категорії авторської свідомості аналіз мистецького доробку письменника був би неповним, як у всій сукупності, так і в окремості кожного твору. Очевидно, що концепція художника найконструктивніше реалізується саме через відношення: автор - твір - читач. В звязку з цим: ставиться проблема діалогічного відношення автора до героя в епічному творі, а також висувається проблема поліфонізму в малій прозі В. Стефаника; аргументується новий підхід у дослідженні різних форм авторської свідомості в творчості письменників нової генерації - врахування особливого діалогічного співіснування автора з рівноправними, повноцінними «чужими» свідомостями, що дозволяло письменникам реалізувати усі смислові потенції твору; Естетичні форми вираження автора у творі, форми творчого переживання самого твору у всій його внутрішній взаємоповязаності і цілісне становлення внутрішньої картини світу, до відтворення якої прагнуть усі без винятку іманентні сили твору, знаходяться в сутнісно-смисловій координації: автор - твір - читач, бо читач, який сприймає твір з урахуванням авторської позиції, повинен відчувати в собі активне розширення (М.Роднянської - «автор-оповідач» тощо зробимо деякі узагальнення: автор у художньому творі - це, перш за все, ціннісна позиція, яка визначається протягом усього твору на всіх рівнях його ідейно-тематичної та словесно-композиційної структури і є організуючим центром змісту і форми художнього цілого. Бахтіна про те, що автор безпосередньо «не входить» у твір (коли мова йдеться не про автобіографічний твір): він знаходиться на межі створюваного ним художнього цілого, бо вторгнення його в цей світ руйнує його естетичну стійкість. В дисертації принципово розрізняються поняття «автор» і «образ автора», який в прямому розумінні наявний лише в творах автобіографічного, «автопсихологічного» (Л.Гінзбург) ліричного плану, тобто там, де особистість автора стає темою і предметом його творчості, або коли автор вже не керує читацьким аченням (психологічний процес апперцепції - автор, який постає в уяві читача). В якій би формі не виражалась авторська свідомість у творі, «за» текстом завжди знаходиться автор-творець, носій основної ідеї твору, який є «всезнаючим» відносно створеного ним художнього світу, а міра його аналітичної та організаційної присутності у творі є лише засобом художньої аргументації, до того ж добровільне «самоусунення» може служити цьому завданню не гірше, ніж його всеприсутність. Автор у тексті завжди займає якісь просторово-часові, оціночно-ідеологічні позиції, і ці позиції виражаються тією формою повістування, яку обирає для свого твору автор.Стефаника дозволяє зробити припущення, що діалогізм є конститутивною основою його творів. Діалогічна свідомість і породжені нею діалогічні відносини між автором і героєм у художньому творі накреслюють зовсім інше, більш глибоке розуміння усієї творчої спадщини видатного новеліста. Власну свідомість у творі автор реалізує через актуалізацію самосвідомості героїв, а як справедливо зазначав М. Бахтін, самосвідомості як художньої домінанти в побудові героя уже достатньо, щоб зруйнувати монологічну єдність художнього світу, але за умови, що герой, як самосвідомість, зображується, а не виражається, тобто не зливається з автором, не стає рупором для його голосу, акценти самосвідомості героя повинні бути дійсно обєктивовані, а в самому творі - зберігатися дистанція між героєм і автором. В його творах зявляється герой, який побудований так, як «будується» голос самого автора, а не голос його (автора) героя.Реалізація творчої мети, поставленої автором у творі, заохочує його до пошуків авторитетного героя, допущеного більше за всіх до авторського надлишка бачення. Ці твори обєднує «внутрішня» тема, адекватною формою реалізації якої є передача автором права вести розповідь персональному оповідачу (герою), який разом з іншими персонажами знаходиться в єдиному причиново-наслідковому, просторовому і часовому звязках. Зображуване в цих творах подається переважно під кутом зору героя. Кобилянської переважно в головному героєві, завжди ж цей надлишок реалізується в формально-змістовній установці автора, в методах його бачення і зображення людини. Автор знає тільки те, що може бути відоме даному персонажеві, безпосередньо ознайомлений про переживання тільки цього персонажа, автор не може знайти переконливої та стійкої опори поза героєм.

Основний зміст дисертації