Форми та методи державної підтримки експортерів - Дипломная работа

Поняття і завдання системи державної підтримки експорту товарів українського походження Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності 3.

ВСТУП

Сприяння ефективній реалізації експортного потенціалу України є одним з найважливіших елементів державної промислової і структурної політики. Зіставлення технологічної структури експорту з України та світового експорту засвідчує істотне відставання України в сфері експорту високотехнологічної продукції - її питома вага є майже на порядок нижчою, ніж в середньому у світі і практично не збільшилася за останні сім років Замість високотехнологічної продукції Україна постачає на світовій ринок товари низького ступеня готовності, так звану технологічну "сировину" та середньотехнологічну продукцію машинобудування, одночасно закупаючи дорогі готові зарубіжні технології, що потребує супутнього придбання дорогих додаткових послуг (монтаж устаткування і його наступне технічне обслуговування)..

Метою роботи є науково-теоретичне обґрунтування теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання економіки у сфері зовнішньоекономічної діяльності України.

Для досягнення мети досліджень було поставлено такі завдання: - визначити особливості державного регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності, використання спектра механізмів державного управління;

- охарактеризувати загальні та спеціальні методи державного регулювання зовнішньоекономічної сфери;

- проаналізувати зарубіжний досвід застосування загальних і спеціальних механізмів державного регулювання зовнішньоекономічного сектора;

- запропонувати механізм векторних геополітичних пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності України;

- розробити концепцію державного регулювання процесів інтеграції України у світогосподарський простір;

- визначити систему фінансово-кредитних установ сприяння експортерам;

- внести пропозиції щодо вдосконалення інституційної основи інформаційного забезпечення вітчизняних експортерів в Україні.

Обєктом дослідження є організаційно-економічні відносини, що складаються при здійсненні державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в умовах розширення міжнародної співпраці.

Предметом дослідження є теоретичні засади застосування механізмів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

1. Поняття і завдання системи державної підтримки експорту товарів (робіт,Послуг) українського походження

Державне регулювання діяльності фірм і підприємств повязане з експортною діяльністю формується на базі закону про систему державної підтримки експорту товарів українського походження.

Цей Закон спрямований на створення системи державної підтримки експорту товарів (робіт, послуг) українського походження для підвищення експортних можливостей вітчизняних підприємств, забезпечення захисту українських виробників та експортерів від ризику неплатежів та фінансових втрат, підвищення конкурентоспроможності товарів українського походження на світових ринках та з метою застосування правових механізмів стимулювання національного експорту передбачених Світовою організацією торгівлі.

Метою державної підтримки національного експорту є: застосування правових механізмів стимулювання національного експорту передбачених Світовою організацією торгівлі забезпечення позитивного сальдо торговельного балансу України;

забезпечення стабільності банківської системи України;

підвищення рівня зайнятості населення України та створення нових робочих місць;

упровадження сучасних фінансово-кредитних механізмів у зовнішній торгівлі та механізмів державної підтримки експорту;

розвиток експорту товарів українського походження, насамперед стимулювання зростання експорту високотехнологічних товарів;

поліпшення доступу українських виробників і експортерів до обігового капіталу та інвестицій в основні фонди підприємств;

підвищення конкурентоспроможності товарів українського походження на світових ринках, зокрема шляхом надання підтримки, в тому числі фінансової, українським виробникам та експортерам під час їх участі у міжнародних тендерах за кордоном;

захист українських виробників та експортерів від ризику неплатежів та фінансових втрат, повязаних з здійсненням експорту товарів українського походження.

Державна підтримка національного експорту України здійснюється шляхом: надання експортних кредитів: - українським експортерам для здійснення експортних операцій згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

- українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

- іноземним покупцям або банкам іноземних покупців під зобовязання закупівлі ними товарів (робіт, послуг) українського походження. захисту українських експортерів від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення страхового покриття у разі невиконання іноземним покупцем зобовязань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);

страхування та перестрахування експортних кредитів, наданих українському експортеру банками-кредиторами (резидентами) від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення відшкодування у разі невиконання іноземним покупцем зобовязань за зовнішньоекономічним договором (контрактом).

Державна підтримка національного експорту України також здійснюється: у формі гарантування участі українських виробників та експортерів у тендерах за кордоном, що реалізується шляхом надання державою гарантій незмінності тендерної пропозиції українських експортерів під час участі в тендерах за кордоном або фінансового забезпечення, наданого уповноваженою фінансовою установою, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

часткової компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами, які надаються в національній та іноземній валюті, залежно від різниці кредитних ставок в Україні та країні покупця у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України щорічно визначає перелік пріоритетних галузей економіки та номенклатуру товарів (робіт, послуг), в межах яких здійснюватиметься державна підтримка та стимулювання зростання національного експорту.

Порядок визначення переліку пріоритетних галузей економіки та номенклатури товарів (робіт, послуг), в межах яких здійснюватиметься державна підтримка та стимулювання зростання національного експорту, визначається Кабінетом Міністрів України.

Створення системи державної підтримки національного експорту здійснюється шляхом: утворення та забезпечення функціонування державної акціонерної страхової компанії "Українська компанія страхування експорту" (далі - Компанія);

утворення або визначення у порядку передбаченому законодавством фінансової установи як уповноваженої державою установи з реалізації державної політики щодо підтримки кредитування та гарантування національного експорту.

Компанія є державною небанківською фінансовою установою, яка утворюється державою в особі Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України та діє на підставі статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Компанія здійснює свою діяльність в межах суми державних гарантій, що надаються в рамках стимулювання збільшення експорту товарів (робіт, послуг) українського походження.

Компанія здійснює діяльність за такими напрямами: страхування та перестрахування експортних кредитів, наданих банками-кредиторами (резидентами) українському виробнику або експортеру для забезпечення виконання умов зовнішньоекономічного договору (контракту), у тому числі на стадії виробництва продукції, від некомерційних та комерційних ризиків для забезпечення відшкодування коштів у разі невиконання іноземним покупцем зобовязань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);

страхування та перестрахування зовнішньоекономічних договорів (контрактів) українських експортерів від комерційних або некомерційних ризиків для забезпечення відшкодування коштів у разі невиконання іноземним покупцем зобовязань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);

страхування експортних кредитів, наданих іноземному покупцю банками-кредиторами (резидентами) від комерційних та некомерційних ризиків у разі невиконання іноземним покупцем зобовязань за кредитами, наданими йому під зобовязання закупівлі товарів українських експортерів.

Страхування експортних контрактів та експортних кредитів здійснюється за умови надання: іноземними покупцями або банками-нерезидентами українському експортеру за експортним контрактом або банку-кредитору (резиденту) за кредитним договором державних гарантій країни, резидентами якої є іноземний покупець або банк-нерезидент;

гарантій іноземної держави Компанії за зовнішньоекономічним договором (контрактом) українського експортера;

гарантій іноземного покупця або банку-нерезидента, який є резидентом держави, що має інвестиційний кредитний рейтинг провідних міжнародних рейтингових агентств не нижчий за рейтинг інвестиційного класу.

Страхова виплата не може перевищувати 90 відсотків розміру суми зовнішньоекономічного договору (контракту) або експортного кредиту в разі настання некомерційного ризику та 85 відсотків у разі настання комерційних ризиків.

Компанія не здійснює страхування фізичних осіб.

Компанія отримує ліцензію на здійснення відповідних видів страхової діяльності і здійснює свою діяльність у відповідності до вимог законодавства.

Уповноважена фінансова установа утворюється державою в особі Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України та діє на підставі статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Уповноважена фінансова установа отримує ліцензію на здійснення кредитування національного експорту і здійснює свою діяльність у відповідності до вимог законодавства.

Визначення уповноваженої фінансової установи здійснюється на конкурсних засадах у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

В разі необхідності, Кабінет Міністрів може надати відповідні повноваження у повному обсязі або частково декільком фінансовим установам у відповідності до їх спеціалізації та наявності відповідних ліцензій на здійснення окремих видів діяльності.

Уповноважена фінансова установа здійснює діяльність за такими напрямами: надання експортних кредитів українським експортерам для здійснення експортних операцій згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

надання експортних кредитів українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

надання експортних кредитів іноземним покупцям або банкам іноземних покупців під зобовязання закупівлі ними товарів українського походження;

надання довгострокових кредитів українським виробникам на оновлення та модернізацію основних виробничих фондів;

часткова компенсація відсоткової ставки за експортними кредитами, які надаються в національній та іноземній валюті, в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік;

рефінансування українським банкам експортних кредитів українським виробникам та експортерам;

рефінансування українським банкам експортних кредитів іноземним покупцям;

гарантування повернення авансових платежів іноземним покупцям;

гарантування незмінності пропозицій українських виробників та експортерів під час участі в тендерах за кордоном.

Кошти для фінансового забезпечення участі українських виробників та експортерів у тендерах за кордоном передбачаються у державному бюджеті на відповідний рік та використовуються виключно на поворотній основі.

Гарантія незмінності тендерних пропозицій надається тільки при наявності угоди між уповноваженою фінансовою установою і українським експортером із зобовязанням українського експортера щодо відшкодування можливих збитків у разі невиконання ним тендерних пропозицій.

Часткова компенсація відсоткової ставки за наданими експортними кредитами здійснюється у строки сплати відсотків за користування кредитами, передбачені відповідними кредитними договорами.

2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Історія розвитку ринкових відносин в Україні за часів її незалежності свідчить про те, що державне регулювання економіки та зовнішньоекономічної сфери потребує вдосконалення форм і методів його реалізації. 6

Сучасна парадигма державного управління відстоює думку про застосування спеціальних механізмів регулювання певної сфери. Водночас стратегія регулювання зовнішньоекономічних відносин потребує поєднання усього спектра методів і механізмів державного управління. Відзначимо, що сучасна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності України спрямована не на довгострокову перспективу, а на пошук шляхів виходу із кризових ситуацій, тому така політика часто не дає позитивних результатів. У звязку з цим, потребують удосконалення методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на загальні та спеціальні. Україна використовує в принципі таку саму методику регулювання, що й розвинуті країни з ринковою економікою. Проте співвідношення цих інструментів у процесі їх застосування, залежно від мети політики молодих держав, її значення в регулюванні зовнішньоекономічної сфери істотно відрізняються.

Зазначимо, що загальними методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є розвиток малих форм підприємництва, розкриття кордонів до входження фінансових інституцій, грошово-кредитне регулювання, антимонопольне регулювання, застосування технічних норм, норм упакування і маркування, норм санітарного і ветеринарного контролю.

Проте, пріоритетну роль у механізмі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні виконують спеціальні методи впливу на учасників ЗЕД. Основним інструментом такого впливу є імпортні й експортні митні збори. За допомогою зміни їх рівня держава має можливість змінювати характер імпорту і експорту в потрібних напрямах. Переваги митно-тарифного регулювання виявляються в тому, що, по-перше, це дуже гнучкий механізм, який дає змогу в мінімальних, середніх, максимальних розмірах впливати на експортно-імпортні потоки товарів.

По-друге, зміна митних тарифів дає можливість у різних напрямах впливати на стан імпорту і експорту різних видів товарів, збільшуючи, скорочуючи або стабілізуючи їх потоки. По-третє, митно-тарифне регулювання - це ринковий механізм, що дає змогу досягати поставлених цілей через вплив на економічні інтереси імпортерів та експортерів.

У процесі комплексного стимулювання збільшення виробництва продукції на експорт, окрім митно-тарифного механізму, використовуються і фінансові важелі. Ними можуть бути різні форми податкового заохочення товаровиробників-експортерів, що випускають конкурентоспроможну на світових ринках продукцію і з високою часткою доданої вартості, а також субсидії з державного і регіональних бюджетів, створення системи страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків, надання гарантійних зобовязань з боку держави для кредитування експортних постачань.

Валютне регулювання як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД означає, що держава може встановлювати певні вимоги до обовязкового продажу певної частки експортної валютної виручки, коли вона надходить на банківські рахунки експортерів. Також можуть підвищуватися вимоги, ліміти щодо розрахунків резидентів за імпортними контрактами з нерезидентами[3,с. 165].

Наступний шлях державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності - це нетарифне її регулювання. Нетарифне регулювання є спеціальним методом регулювання ЗЕД. Воно передбачає використання таких спеціальних методів як квотування, ліцензування.

Експортний контроль як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД застосовується для захисту національних інтересів країни, коли обєктом зовнішньоторговельних операцій є різні види озброєнь, військової техніки або товарів подвійного призначення. Використовується він також з метою дотримання міжнародних зобовязань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій їх створення. Номенклатура товарів, що підлягають експортному контролю, визначена в спеціальних списках, які затверджуються указами Президента України.

Розглядаючи способи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі, на наш погляд, необхідно також відзначити довгострокове прогнозування, середньострокове індикативне й короткострокове оперативне планування, які забезпечуються за допомогою економічних інструментів, заходів кредитного і фіскального характеру, адміністративних і організаційно-правових форм, демонополізації ринкової конкуренції.

Довгострокове державне регулювання забезпечується шляхом прогнозування, програмування і стратегічного планування економіки і має на меті, насамперед, формування стратегії і пріоритетів у розвитку національних галузей, здатних забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції і вписатися у світовий ринок; інтенсифікації економічного зростання; структурну перебудову і модернізацію національного господарства; вирішення соціальних проблем. Використання методів довгострокового регулювання характерне для багатьох країн з розвинутою економікою. Його результати фокусуються в економічній політиці держави, що дає змогу за порівняно короткий строк домогтися високого рівня розвитку і завоювати міцні позиції на світовому ринку як провідним експортерам по багатьох товарних позиціях.

Середньострокове державне регулювання реалізується через індикативне планування, спрямоване на координування позицій держави і приватного сектора. У його рамках уряд, визначаючи цілі по пріоритетних галузях, намічає на кожні 3-5 років необхідні обсяги промислової продукції, розміри капіталовкладень і бажані темпи зростання. Потім у планових комісіях за участю провідних компаній розробляються конкретні програми розвитку окремих сфер, які обєднуються в загальну державну програму.

Короткострокове державне регулювання має гнучкий оперативний характер. Це заходи держави, спрямовані на подолання криз, інфляцію, а також на захист інтересів внутрішнього ринку і національних товаровиробників. Основними інструментами короткострокового регулювання служать податки, ціни, а також квоти, ліцензії і тарифи.

3 . Основні напрями державної підтримки малого підприємництва

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами: 1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для субєктів малого підприємництва; 2) встановлення системи пільг для субєктів малого підприємництва; 3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності; 4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва; 5) залучення субєктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.

Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.

Зокрема, 1995 року ліквідовано Державний комітет України зі сприяння розвиткові малих підприємств і підприємництву. Його функції передано спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. Пізніше було створено Відділ державного регулювання і аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України.

1996 року створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який, починаючи з 1998-го, почав здійснювати активну політику дерегулювання підприємницької діяльності в напрямах зниження адміністративного і податкового тиску на малі підприємницькі структури, координації дій силових структур при розробленні ними нормативної документації, що визначає вимоги до діяльності підприємницьких організацій.

Реалізація державної політики останніх років забезпечила позитивні результати у сфері створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. На теперішній час при обласних адміністраціях створено департаменти, які формують політику підтримки малого підприємництва і механізми її реалізації. Це значно наблизило державну політику підтримки підприємництва до реальних потреб регіонів, сприяло конкретизації державних програм.

Форми і методи підтримки малих підприємницьких структур за останні роки значно активізувалися на регіональному рівні. При цьому пошук шляхів вирішення проблем малого бізнесу здійснюється безпосередньо підприємницькими структурами при тісній взаємодії з адміністративними органами влади. Однак багато проблем і на нинішній день лишаються невирішеними. Досі не створено цілісної взаємоповязаної системи підтримки малого підприємництва в Україні. Існуючі програми державного і регіонального рівня недостатньою мірою забезпечені фінансовими ресурсами, включаючи питання кредитування та страхування малого бізнесу. Державна політика передбачає реалізацію різних напрямів підтримки підприємництва, які недостатньою мірою взаємоповязуються, а тому можуть забезпечувати різнопланові, суперечливі результати. Отже, одним із напрямів удосконалення процесів управління розвитком малого підприємництва слід вважати посилення досліджень на передпроектній стадії прийняття рішень, розробленні програмних документів. На цій стадії необхідно здійснювати аналіз можливого взаємовпливу різних факторів на розвиток підприємництва, на базі якого відбирати найбільш доцільні напрями розвитку підприємництва, формувати відповідні механізми їх реалізації.

Основні напрями державної підтримки малого підприємництва

З огляду на досягнення зарубіжного досвіду з питань підтримки державою малого підприємництва доцільно виділити такі чотири напрями: - форми прямої фінансово-кредитної підтримки;

- форми опосередкованої підтримки;

- забезпечення юридичної бази для ефективного функціонування малих підприємницьких структур;

- захист державою інтересів малих підприємств.

Надання прямої фінансово-кредитної допомоги малим підприємницьким структурам здійснюється здебільшого у форма, гарантованих позик, цільового бюджетного фінансування, пільгового кредитування, надання пільг в оподаткуванні, у тому числі і звільнення від деяких видів податків, цільового субсидіювання тощо. У різних країнах мають місце різноманітні підходи щодо підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, держава надає перевагу політиці пільгового кредитування. Основним критерієм надання державної допомоги малим підприємницьким структурам є спроможність їхнього існування в ринковому середовищі. Пільгові кредити надаються на основі ретельних розрахунків, які доводять доцільність їх надання та можливість їх повернення у майбутньому.

4. Торгово-політичні методи розширення експорту товарів

Торгово-політичні методи розширення експорту товарів належать до засобів ЗЕП, за допомогою яких забезпечується щонайбільше можливих переваг для виходу національних виробників на зовнішній ринок. Однак чітке зарахування засобів зовнішньоторговельної політики до однієї з груп - захисної або наступальної - надто ускладнене, оскільки кожний з них, як правило, виконує обидві функції. Це повною мірою стосується і засобів стимулювання експорту, що розцінюються ГАТТ як одна з форм нетарифних обмежень. Вони входять у групу "участь держави у зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів)". І це цілком зрозуміло, адже створення переваг національним виробникам і експортерам водночас ставить експортерів інших країн у невигідне положення, ускладнює продаж їх товарів на ринку країни, що застосовує субсидії.

Істотні зрушення у світовій торгівлі останніми роками позначаються на формах і методах її здійснення. У торговому обороті постійно збільшується частка розвинених країн, а з погляду товарної структури - частка машин і обладнання. Структурні зрушення в міжнародній торгівлі й зміни в темпах її розвитку, розширення товарної номенклатури і збільшення кількості країн, що беруть активну участь у міжнародному товарообміні, розвиток спеціалізації й поглиблення міжнародного розподілу праці, загострення конкурентної боротьби та інші чинники впливають на зовнішньоторгову політику країн-учасниць.

Значної специфіки надає зовнішньоторговій політиці науково-технічна революція. У сучасних умовах дедалі активніше 12 використовуються нові форми конкурентної боротьби. її центр переноситься із сфери цін у такі сфери, як новизна і високий технічний рівень товарів, насамперед машин і обладнання, висока якість їх виготовлення, вдосконалення технічного обслуговування, розвиток і вдосконалення товаропровідної мережі тощо.

Якщо раніше вирішальним чинником конкурентної боротьби на світовому ринку були ціни - переважала та фірма, яка пропонувала товар за найнижчою ціною, то тепер успіху досягають фірми, що пропонують новий або досконаліший товар, де враховано специфіку попиту покупців і забезпечені кращі експлуатаційні показники.

На сучасному ринку переважає той з конкурентів, хто пропонує не лише новий виріб, а й нові, більш комплексні послуги, хто використовує нові, досконаліші методи збуту. Отже, чинник новизни й досконалості в умовах сучасного світового ринку часто переважає чинник цін.

Однак незважаючи на це ціна товару продовжує відігравати важливу роль, адже товар продається не заради виробництва, а заради отримання прибутку. Отже, фірми намагаються обійти конкурентів, продати свій товар і отримати прибуток. І тут сучасний виробник спирається на допомогу держави, яка створює умови, що сприяють експортній діяльності підприємців своєї країни.

Особлива увага урядів до проблем заохочення експорту визначається низкою причин, що відображують як обєктивні процеси всередині країни, так і необхідність пристосовуватися до нової ситуації у світі.

Збільшення частки готових виробів, особливо машин і обладнання, у зовнішній торгівлі зумовлює підвищення вартості товарів, що поставляються, насамперед технологічно складного обладнання. Наприклад, сучасне комплексне обладнання для металургійного заводу або атомної електростанції коштує сотні мільйонів доларів. Часто це перевищує фінансові можливості покупця. Амортизація цього обладнання виправдовує платежі лише через тривалий період. Продаж такої продукції за кордон повязаний з необхідністю дослідження підприємцями додаткових джерел фінансування, які в національному масштабі може забезпечити лише держава.

Тому сприяння урядових установ розширенню експорту перетворилося на одну з найважливіших сфер діяльності держави. З часом внаслідок згадуваних змін на світовому ринку таке сприяння набуло нових, специфічних рис. Аж до Другої світової війни і в перші повоєнні роки державне стимулювання експорту ще не розглядалось урядами як першочергове завдання і здійснювалося обмеженими коштами, поширювалося на порівняно невелику частку поставок і передбачало в основному зменшення надмірних витрат, що виникали в окремих групах експортерів. Нині воно належить до найважливіших сфер державної діяльності, що швидко поширюються. При цьому залучаються величезні матеріальні й людські ресурси.

Якщо раніше до стимулювання експорту вдавалися передусім з метою антикризового регулювання господарства, боротьби з безробіттям, що посилювалось, або виходу з економічної депресії, то нині воно підпорядковане насамперед меті захоплення ринків, тобто перманентній меті, що не має видимих економічних меж. Уряди в основному зосереджують увагу на сприянні збуту продукції, що посилює в довгостроковому плані позиції країни на світовому ринку. Так, для США - це форсування експорту літаків, електронно-обчислювальної техніки, атомних електростанцій, озброєння, продукції сільського господарства, для Німеччини - металообробного і електротехнічного обладнання, автомобілів, для Японії - електроніки, автомобілів, суден.

Якщо раніше стимулювання експорту було лише однією з галузей ЗЕП держави, то тепер воно стало значною мірою визначальним засобом. Форсуванню збуту товарів підлягають навіть заходи з регулювання імпорту, такі як скасування кількісних обмежень, виторг митних поступок, одностороннє зниження мита, підвищення внутрішніх податків тощо.

Урізноманітнилися й форми фінансування експорту, зокрема шляхом стимулювання виробництва, дослідно-конструкторських розробок у галузях, продукція яких здебільшого реалізується на світовому ринку. З цією метою підприємцям надаються податкові пільги, різні субсидії з бюджету або державних фондів.

Одна з основних проблем - створення системи державного заохочення експорту. Щоб розвязати цю проблему, потрібні кошти для фінансування поставок товарів і надання інших різноманітних послуг експортерам. З цією метою дедалі активніше залучаються ресурси приватних банків і подібних фінансових інститутів за безпосередньою допомогою держави як гаранта, кредитора, гаранта кредитора або просто донора, а також збільшуються фонди державних установ з фінансування або сприяння розвитку експорту.

Асигнування урядів на заохочення експорту, що належали раніше до розряду надзвичайних, епізодичних платежів, нині є постійною статтею бюджетних витрат.

Одним з найпоширеніших методів стимулювання експорту товарів є надання експортних премій, або субсидій.

Експортні премії (субсидії) - це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними організаціями фірмам-експортерам на вивезення певних товарів за кордон. Вони покривають частину витрат національних виробників і в такий спосіб підвищують їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.

Необхідно зазначити, що субсидуватися може не лише виробництво товарів на експорт, а й взагалі виробництво певної продукції, зокрема спрямованої на внутрішній ринок. В останньому випадку субсидія є прихованим протекціоністським барєром, що за дією рівноцінно введенню додаткового митного збору, бо впливає на ціну, знижуючи її порівняно з цінами конкуруючих імпортних товарів. Відмінність полягає в тому, що митний збір підвищує ціну імпортного товару, знижуючи його конкурентоспроможність, а субсидія дає змогу національному виробникові знизити ціну виробленого ним товару. Водночас субсидія захищає не лише виробника товару, а й споживачів, які використовують цей товар (сировину, продовольство, напівфабрикати) для виготовлення інших виробів.

На практиці субсидування здебільшого застосовується щодо виробництва загалом, як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, хоча деякі субсидії діють виключно щодо експорту. З огляду на це субсидії поділяються на прямі й непрямі.

Прямі експортні субсидії(премії) - це певні суми, що виплачуються експортеру для вивезення товарів, в експорті яких зацікавлена країна. Іншими словами, це дотації експортеру для покриття різниці між високою внутрішньою ціною і низькою ціною на аналогічний товар на світовому ринку або для компенсації частини витрат постачальників.

До Другої світової війни прямі експортні дотації застосовувалися в багатьох країнах, під час війни - у переважній більшості країн. Генеральна угода по тарифах і торгівлі забороняє пряме субсидування експорту, попри це воно істотно поширене, насамперед при експортуванні сільськогосподарської продукції, а також при вивезенні капіталомістких і дорогих товарів. Характерним прикладом є авіаційна і суднобудівна галузі 15 промисловості. Оскільки основні виробники суден реалізують за кордоном понад половину своєї продукції, то навіть формальне субсидування виробництва загалом є фактично субсидуванням експорту. Крім того, багато держав виплачують дотації судноплавним компаніям за експлуатацію національних суден.

З кінця 50-х років посилилося субсидування сільськогосподарського експорту через загострення проблеми збуту надлишків продукції. Це виявилося у збільшенні фінансових коштів, що виділяються на такі цілі, збільшенні кількості субсидійованих товарів, застосуванні нових методів субсидування, зокрема колективних. Наочним прикладом останнього є політика ЄС у галузі експорту сільськогосподарських товарів.

Непряме субсидування експорту поширеніше, витонченіше і передбачає фінансові пільги окремим галузям народного господарства або економіці загалом на отримання кредитів, сплату податків, витрат на електроенергію, транспорт тощо.

Поширення субсидування зовнішньоекономічної діяльності змусило ГАТТ розробити відповідні правила субсидування і стягування компенсаційного мита. На "Токійському раунді" було прийнято

Кодекс із субсидій і компенсаційного мита, який був уточнений під час "Уругвайського раунду".

Однією з найстаріших і найпоширеніших форм фінансового заохочення вивезення товарів є страхування експорту, яке найчастіше здійснюється через надання державних гарантій на експортні кредити. У більшості країн світу операції страхування експорту виконують спеціальні установи. Наприклад, у США - це Експортно-імпортний банк, у Великобританії - Департамент гарантій експортних кредитів, у Німеччині, Бельгії та деяких інших країнах функції державного страхування експорту виконують приватні страхові компанії, що здійснюють ці операції за рахунок коштів, які надає держава.

Основна відмінність сучасного державного страхування експорту від того, що застосовувався до Другої світової війни, полягає в розширенні покладених на них функцій, захисті фірми від можливого ризику, наданні пільгового банківського кредиту і отриманні експортного контракту. Водночас страхування експорту раніше було надто обмежене щодо термінів, видів ризиків, країн і експортерів. Нині воно стало різнобічнішим, що сприяє збільшенню кількості підприємців і фірм, які звертаються до послуг страхових компаній.

У системі державного страхування найважливішими є два види гарантій: • видача гарантій щодо кредитів безпосередньо банкам, що фінансують експорт. Ці гарантії стали неодмінною умовою отримання банківського кредиту;

• у доповнення до традиційних гарантій щодо більш-менш т