Форми інтертекстуальності у східних поемах Дж.Г. Байрона - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАЗахист відбудеться «22» лютого 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01017, Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14). У дисертації розмежовано форми інтертекстуальності в залежності від її природи та функціонування у східних поемах Дж.Г. Байрона. Застосовуючи теорію інтертекстуальності, онірокритику та архетипну критику, дисертант виокремлює домінуючі та периферійні форми інтертекстуальності. Друге місце займають форми інтертекстуальності, викликані присутністю систем архетипів “малого” та “великого” світів, імагологічним архетипом, архетипом життя/смерті, часопросторовим архетипом. Ключові слова: інтертекстуальність, метатекст, контекст, інтертекст, інтертекстуальні звязки, алюзія, ремінісценція, архетип, час і простір, оніризм, видіння, сон.Вивчення форм інтертекстуальності як закономірності поетичної структури тексту покликається до життя суто епістемологічною орієнтацією перегляду норм сучасної поетики. Зясовуючи поетичні властивості байронівських текстів, надзвичайно важливо враховувати функціонування різних форм інтертекстуальності як поетичних конструктів, що значно збільшують знаковість письма. Важливим завданням сучасного літературознавства є осмислення змісту категорії “літературний твір”, який за сучасних умов все більше відповідає уявленню “системи форм інтертекстуальності”, яке провокується сучасним станом мислення та протистоїть в умовах України будь-яким соціологічним та культурно-історичним версіям літератури саме за рахунок збільшення уваги до власне тексту, до суто поетичної його парадигми. Дослідження актуальне саме проекцією теорії інтертекстуальності на добу романтизму, прагненням вмотивувати залежність форм інтертекстуальності Дж. Г. Вперше розкриваються внутрішні закономірності смислопородження байронівського тексту, а також проводиться структуризація форм інтертекстуальності з урахуванням поетичних функцій.У теорії інтертекстуальності частіше спостерігається тенденція до оприявлення її змістовних та формотворчих кореляцій, тому на межі століть вчені говорять як про архетипи інтертекстуальності у сенсі стійких конструктів смисловтілення, так і про значеннєвість самобутності інтертекстуальності в залежності від її природи, а отже, і зокрема, від смислопороджуючих чинників, якими є насамперед архетипи. Кореляції інтертекстуальність - сюжет, інтертекстуальність - образ, інтертекстуальність - жанр поповнились ще однією: інтертекстуальність - архетип. Чільне місце у процесі втілення архетипу посідає інтертекстуальність як структурний абстрактно-логічний текстовий принцип, навіяний провокуючою змістотворчою присутністю архетипу. За такого підходу, часопросторові характеристики оніричного матимуть власну теорію: 1) архетип анулює “історичний” час, натомість вводить поняття часу “атемпорального”, “міфічного”; 2) час має здатність зникати - відрізок міфічного існування, коли світ зруйнований і створюється спочатку; 3) час - дискретна, а не константна категорія - мирський час розривається і вривається міфічний час; 4) міфічний час анулює профанний час, коли вступає у контакт з “сучасним” часом, а також теорію про безперервне оновлення світу; 5) міфічний час має початковий час, у початковий час можна повертатися постійно, таким чином відтворюючи космогонію, та для відродження; 6) жодна дія у часі не відбувається без залучення просторових значень. Сон східних поем має такі характеристики: 1) сон рефлектує простір реального; 2) сон стає власне реальністю; 3) сон постає також як інша реальність; реальний та оніричний простір утворюють асиметричну цілісність на зразок “реальний світ” - “світ жаданий”; 4) має місце сон як міфологема кінцевого апокаліптичного, трансформація смерті; 5) романтичне світовідчуття також ілюструється через оніричне; 6) сон має провіденціальну властивість.8.Контекстуальні звязки як явище інтертекстуальності у поемах Дж. Г.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ