Сучасні проблеми наратології в контексті вивчення індивідуального стилю письменника. Проза Чехова в науково-критичному висвітленні. Специфіка наративних структур у повістях Чехова 1880 років. Біблійні архетипи в образі наратора. Наратор як романний герой.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФОРМИ НАРАЦІЇ В ПОВІСТЯХ А. П. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукЧехова - одне із яскравих і водночас напрочуд складних явищ на межі XIX-XX століть, що засвідчує таку ознаку літературного процесу, як «перехідність», позначену взаємодією різних напрямів, жанрів і стильових тенденцій. Чехова не є однорідною, вона відзначається розмаїттям жанрових і стильових рішень, впливів і тенденцій. Починаючи з 1880-х років змінювалися не тільки теми, сюжети й персонажі чеховських творів, а й типи оповіді, наративні позиції, образи нараторів та інші складники художньої системи митця. Чехова не отримала ще комплексного вирішення в контексті розвитку сучасної наратології. Метод системного аналізу дозволив вивчити форми оповіді в різних наративних фокусах, типи образів нараторів, види художнього часу й простору, жанрову специфіку повістей А. П. Чехова.У різні культурно-історичні епохи теоретики й митці розуміли й тлумачили стиль по-різному. Стиль - не сама форма, не синтез форм, а формотворче начало, певний внутрішній закон художньої творчості, що визначає ритм і композицію, характер образотворчості й інтонацію, всю своєрідність художньої мови творів, котра, як відомо, не зводиться до мовно-стилістичних засобів, а включає й надмовні елементи. Соколов у праці «Теорія стилю» (1968), відмовившись від пошуків «матеріальної субстанції» стилю і діалектично підійшовши до даної проблеми, увів поняття «носії стилю», якими є, на його думку, компоненти форми (композиція, система образів, жанрові форми, ритм, мовні засоби тощо) і поняття «стилетворчі фактори», що охоплюють змістовий рівень твору (тема, проблематика, ідеї, образи в їхньому змістовому плані). «Стиль творчості художника - це не вся його творчість, а художня закономірність, що в ньому виявляється» [113, c. Індивідуальний стиль відрізняється від манери, на що вказував Й.-В.-Гете, вбачаючи в стилі вищий рівень розвитку мистецтва, індивідуального та загальнолюдського начал, оскільки найціннішою вважав оригінальність [65, c.Чехова полягає в тому, що він ставиться до своїх персонажів не як суддя, а як свідок: «В Чехове, как ни в одном другом писателе последних лет, правда и нежность слиты воединно. Дослідник також проаналізував твори від першої особи (гомодієгетична розповідь) та твори від третьої особи (гетеродієгетична). Дослідник відносить до оповідань від першої особи такі твори, де події повідомляються оповідачем, котрий говорить про себе як про реальну людину і є головною дійовою особою оповідання. Чехова» (1982) дослідив сюжетну основу оповідань митця, проблематику і тематику його творів, визначив роль підтексту й деталі, а також звернув увагу на мову персонажів. Чехова пізнього періоду: яскраво показаний оцінно - емоційний момент у кожному творі; прозріння героя виливається у бажанні змінити життя; у творах цього періоду гостро ставляться питання про смисл життя людини, про призначення її на землі, щастя, кохання; твори набувають ознак «маленького» роману, композицією творів зрілого періоду є «розповідь у розповіді» [82].Прінса, де визначено ключові поняття теорії оповіді: наратив, нарація, наратор, нарататор, наративна типологія та ін [159; 130; 48; 124; 173]. Манфред Ян у праці «Narratology: A Guide to the Theory of Narrative» (2005) («Наратологія: путівник до теорії наративу») виокремив такі поняття, як внутрішня фокалізація (internal focalization) й фокалізатор внутрішньої фокалізації (internal focalizer), метафорична оповідь (figural narrative), непрямий дискурс (free indirect discourse) [176]. Цв. Також дослідник у праці «Поетика» (1975) виокремив три типи «аспекту нарації» в теорії оповіді: семантичний; словесний аспект, який містить такі складові елементи, як часові й просторові особливості, провідні риси точки зору в оповідному аспекті; синтаксичний аспект, включає текстові структури й оповідний синтаксис [125]. Прінс виокремив три основні види нараторів зовнішньої фокалізації: всевідаючий наратор (omniscient narrator), головна роль якого - розкриття внутрішнього життя героя, аналіз судження й вчинків персонажів; нейтральний наратор (neutral reporter) - той, який лише повідомляє про події, описує час і місце проведення дії, коментує мову персонажів тощо; наратор, який презентує оповідь з точки зору персонажа або персонажів. Слід виокремити наступні підвиди нарації зовнішньої фокалізації: внутрішня нарація (psycho-narration), обєктом якої є судження, думки, міркування діючої особи; внутрішній монолог (interior monologue) - наратор чітко цитує думки персонажів читачу; оповідний монолог (narrated monologue), де оповідач презентує думки героїв, не прямо використовуючи їхні слова; оповідь змішаного типу (два й більше нараторів), характерна особливість якої злиття типів нарації й поєднання нараторів відповідно до форм оповіді [173].Наративна структура зумовлює й жанровий зміст твору, засвідчуючи ідейно-естетичні пошуки митців у царині жанрів.
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Методологічні засади дослідження: наратологічний дискурс прози А. П. Чехова
1.1 Сучасні проблеми наратології в контексті вивчення індивідуального стилю письменника
1.2 Проза А. П. Чехова в науково-критичному висвітленні
1.3 Методологічний інструментарій дослідження форм нарації в повістях А. П. Чехова
Висновки до розділу
Розділ 2. Специфіка наративних структур у повістях А. П. Чехова 1880-х років
2.1 Особливості субєктивної оповіді в повісті «Драма на охоте»
2.2 Діалогічні структури в повістях «Огни» та «Именины»
2.3 Фокуси нарації в повісті «Степь»
2.4 Психологізація наративних форм у повісті «Скучная история»
Висновки до розділу
Розділ 3. Типи нараторів у повістях А. П. Чехова першої половини 1890-х років
3.1 Наратори в екстрадієгетичній ситуації («Жена», «Дуэль»)
3.2 Історія життя як наративна структура («Рассказ неизвестного человека»)
3.3 Типи нараторів та їхні позиції в повісті «Палата № 6»
3.4 Біблійні архетипи в образі наратора в повісті «Черный монах» А. П. Чехова
3.5 Наратор як романний герой у повісті «Три года»
Висновки до розділу
Розділ 4. Пошуки нових наративних стратегій у повістях А. П. Чехова другої половини 1890-х років
4.1 Побутовий і буттєвий плани в повістях «Моя жизнь» і «Мужики»
4.2 Романний наратив у повістях «Ионыч» і «Человек в футляре»
4.3 Відкритість наративної структури повісті «Дама с собачкой»
Висновки до розділу
Висновки
Список використаних джерел
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
