Фонетичні засоби виразності онімів у звуковому ладі поетичного твору - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук ФОНЕТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ ОНІМІВ У ЗВУКОВОМУ ЛАДІ ПОЕТИЧНОГО ТВОРУСучасні принципи дослідження онімних одиниць у художній літературі вимагають поглибленого розгляду формальної, матеріальної та смислової сторін імені, аналізу їх реалізації в умовах конкретного твору як цілісності, що виконує естетико-інформаційну функцію у сфері художньої комунікації та характеризується формальною й смисловою завершеністю. Оскільки будь-який продукт словесно-художньої творчості є деякою звуко-буквеною послідовністю, що становить єдине ціле з ритмо-просодичною і лексико-семантичною стороною, дослідження проблем оніма й художнього твору не може бути повним без урахування звукової та графічної сторони поетоніма як естетично дієвого елемента тексту. Проте проблема значущості звукової і графічної сторони поетоніма для здійснення авторського задуму представлена в сучасній ономастичній науці в основному роботами, що лише торкаються кола цих питань без докладного їх вивчення. Дисертаційна робота спрямована на дослідження змістовності звукової форми онімів як мовних знаків й елементів художнього твору. Актуальність теми обґрунтована зверненістю дослідження до проблем естетичної актуалізації фонетичної та графічної сторони поетонімів у параметрах поетичного тексту, відсутністю типологічних досліджень онімів як звукових комплексів, що входять до структури твору і взаємодіють з іншими елементами і засобами організації художнього мовлення.“Пролегомени” простежуються передумови виникнення й первинний розвиток наукового інтересу до звука й звучання у мові й у поетичному мовленні. Джерела зародження ідей, повязаних із ‘взаємозалежністю’ звука і смислу в імені, стосуються періоду архаїчного мислення на ранньому етапі розвитку людського суспільства, коли безпосереднє та наївне розуміння природи виявлялося в анімізмі. Утвердження двобічності мовного знака, своєрідно відбите і в записах про анаграми Ф. де Соссюра, намітило шлях до нового розуміння взаємовідношення звучання й значення у поетичному тексті. За природою значущості звукової форми пропонується розрізняти, по-перше, імена, звукова форма яких має виражену семантику безвідносно до художнього контексту, тобто в парадигматиці, і, по-друге, імена, звучання яких набуває значущості тільки усередині певного художнього цілого, тобто в синтагматиці. Реалізація фонетичного потенціалу поетоніма можлива на різних рівнях художнього тексту: по-перше, в мікроконтексті (під мікроконтекстом розуміється розширений склад іменної форми - двокомпонентний (імя імя, імя по батькові, імя прізвище, подвійне прізвище), трикомпонентний (імя по батькові прізвище), а також найближче синтаксичне оточення); по-друге, у макроконтексті, яким вважаємо повний текст твору.У “Висновках” відзначається, що вивчення фонетики й графіки пропріальних одиниць як складової структурної першооснови ритмічно впорядкованого мовлення доводить необхідність урахування ролі фоноеми в створюванні художньої специфіки твору. Багатогранність естетичних властивостей звуко-буквеної сторони поетонімії в жодному випадку не виключає значення інших засобів організації поетичного мовлення, а, навпаки, сприяє найкращому поєднанню можливостей лексичного, синтаксичного та фонетичного для досягнення художньої мети. Будь-який поетонім потенційно здатен відігравати провідну роль у великій розмаїтості художніх засобів твору. Дослідження онімних одиниць у поезіях української, російської, німецької, англійської літератури виявляє деякі загальні закономірності функціонування фонетичної складової поетоніма (фоноеми) в умовах поетичного твору. Особливості звуко-буквеного складу поетоніма здатні “задавати тон” фонетичній організації цілого твору або його структурних частин.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ