Фольклорний танець як чинник збереження і розвитку традицій хореографічної культури - Реферат

У сучасних умовах глобалізації серед багатьох проблем актуалізується проблема збереження багатьма національними культурами етнічної самобутності та багатства духовного життя, що накопичувалося століттями із часів свого виникнення. Кожному етносу притаманна етнічна традиція, яка втілює сукупність стандартів поведінки, що передаються через механізми спадковості. За умов нормального розвитку традиції максимально набувають своєрідності, але із часом спрощуються і зникають, коли етнос “сходить з історичної арени”. Процес усвідомлення кожним індивідумом своєї належності до певної етнічної спільноти визначає етнічне самоутвердження як норму, коли традиції, мова, культура, звичаї, потреби збігаються з власними інтересами та готовністю їх обстоювати й утілювати в життя, що визначає етнічну ідентичність, тобто сприйняття себе часткою етносу як цілісного суспільного організму. Відображаючи життєвий досвід народу, творчо узагальнюючи й осмислюючи його, фольклор є яскравим вираженням художньо-історичної памяті нації, важливим чинником соціальної екології, який може сприяти культурному «виживанню» людини.Однак, виходячи із численних досліджень цього аспекта в багатьох народів, можна припустити, що на формування національної хореографічної культури українців вплинули тією чи іншою мірою всі племена, народи, що брали участь в етногенезі. У процесі суспільної праці людина створила ті умови, які сприяли виникненню танцювального мистецтва, бо "праця давніша за мистецтво, і ... взагалі людина спочатку дивиться на предмети і явища з погляду утилітарного і лише згодом стає у своєму ставленні до них на естетичну точку зору" [13, 108]. Танець є мистецьким твором, а тому життя і трудова діяльність людини в ньому відображаються в ідеальній художній формі. Рухи, жести, міміка, що супроводжували працю людей під ритмічні удари, стали основою танцю, бо "...танці є в таких випадках простим відтворенням рухів трудівника." Отже, праця дала початок танцювальному мистецтву і є підґрунтям його подальшого розвитку. Мистецтво починається тоді, коли людина передає свої почуття і думки за допомогою художнього образу як вищого ступеня абстрактного мислення.Хоровод-(від гр. choros-юрба та водити) - стародавній вид народної синтетичної творчості, який поєднує спів, інструментальну музику і танець. Таким чином, хоровод є синтетичним видом народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика, пісня та хореографія, відображаються найрізноманітніші сторони життя народу, його мрії і сподівання [8,253]. Весну словяни зустрічали урочисто, радісно, святково, з піснями, іграми, розвагами, танцями, що в народі поетично й образно називали веснянками. За традицією веснянок співали і водили лише дівчата, яких нерідко порівнюють з красним сонцем-в ранні часи вони були володарками багатьох весняних, русальних, купальських ігрищ.У пізніші часи в хороводах, точніше в хороводних іграх, вже беруть участь і чоловіки (про це свідчать тексти багатьох хороводних ігор). друга - хороводи, у яких оспівується рідна природа, відображуються характер, темперамент свійських тварин звірів, птахів; третя - хороводи, у яких відтворюються родинні й побутові взаємини з розкриттям характеру людини в різних ситуаціях (ліричні, жартівливі).Хореографія, як вища форма танцювального мистецтва, увібрала в себе риси національної специфіки, але ступінь співвідношення в ній національного і загальнолюдського має свої особливі закономірності, особливу форму заломлення. Саме для правдивої реалізації хореографічних образів Гоголь закликав хореографів не відриватися від рідного національного грунту, вбирати його образи і світовідчування, мудрість і фантазію, свіжість і глибину, але ніколи не забувати про головне достоїнство істинного художника - силі потужності художнього узагальнення - головної зброї реалістичного створення образу. Тут все залежить від самого хореографа: чи буде він бачити в народному танцювальному мистецтві архаїчне і застигле явище, або навпроти, явище, що розвивається разом із зростанням духовної культури всього народу. У 1906 р. створюється театр М.Садовського, в його виставах танець виступав вже не як копія життя, а як органічне художнє узагальнення. Прагнення і перші паростки, закладені попередниками, дали Україні і світові найвідоміший колектив - Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені П.Вірського, основною метою якого стало збирання, вивчення та збереження національних традицій, звичаїв та обрядів українського народу, створення на цій основі народних танців та нових хореографічних мініатюр і великих полотен із минулого та сучасного життя українців[5].Надзвичайно точно вибрано композиційний центр у танцях П.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фольклорний танець як чинник збереження українських традицій

1.1 Джерела фольклорного танцю

1.2 Хоровод як синтетичний вид народної творчості

Розділ 2.Теоретико-методичні основи збереження та творчого переосмислення фольклорних танців

2.1 Становлення народно-сценічного танцю

2.2 Конструктивна цілісність композиції народно-сценічного танцю

Висновки

Список використаної літератури