Проблема "стискання" часу як художнього прийому в творчості Лесі Українки на прикладі поем "Адвокат Мартіан", "У пущі". Семантика образів клепсидри, сонячного годинника. Синтез культурологічних концепцій кількох сторіч, характерний для стилю Л. Українки.
Аннотация к работе
Фокус художнього часу в культурному просторі драматургії Лесі УкраїнкиОднак нині переконливим вбачається твердженням, що людство перебуває в епосі кризи історії, репресивної і обмежувальної у своїй сутності, що зумовило “переорієнтацією суспільства з часового на просторове мислення та з відходом від модерних уявлень про час загалом” [3, 18]. Разом з тим в останні десятиліття науковці інтенсивно почали вивчати феномен “стискання” часу й простору, осмислювати специфіку потужного механізму цих метаморфоз. Серед авторитетних концепцій, що заслуговують уваги літературознавців, варто виділити систему поглядів Ентоні Гідденса, який доводить: поняття простору й часу можуть інтерпретуватися тільки як постійне спадкоємне змішання присутності й відсутності. Навіть у її першій драмі “Блакитна троянда” читаються пласти кодифікацій щонайменше середньовіччя, романтизму та символізму, а разом з тим імпліцитне бажання витворення свого світу, де пануватимуть не загальноприйняті для свого часу закони людського співжиття. Слово “час” є наскрізним у тексті, він з різного приводу турбує мовців, котрі ним оперують, як-от: “короткий час”, “той час минувся”, “під час облоги”, “в час роботи”, “то я не буду відбирати часу” і т.п.