Екзистенціальна значимість і фундаментальність інтонації й мовчання, як модусів духовного досвіду людства. Опис деяких форм актуалізації інтонаційного мовчання в культурі, обґрунтування його екзистенційної значущості як специфічного виду комунікації.
Феноменологічний простір мовчання та інтонаціїЕкзистенціальна значимість і фундаментальність інтонації й мовчання, як модусів духовного досвіду людства, проявляється як на рівні індивідуальних, так і соціокультурних практик. Хоча мовчання й інтонація належать до ряду феноменів, що перебувають у центрі уваги сучасної філософії, проте, вони недостатньо тематизовані. Богданова «Нариси з антропології мовчання» (СПБ., 1998), де здійснюється соціопсихолінгвістичний підхід до мовчання як особливої комунікативної стратегії в межах мовного досвіду; глави про мовчання в книзі В. Яворським збірники «Влада мовчання» (London, 1993) і «Мовчання: міждисциплінарні перспективи» (Berlin, 1997), де мовчання аналізується як дискурсивна практика й спосіб мовної поведінки; монографію «Дискурс мовчання» (Amsterdam-Philadelphia, 1997), що досліджує з позицій прагматичної філософії граматику й семіотику мовчання, його прояв в мовних контекстах, у біблійних, літературних і кінематографічних текстах, а також роботи «Мовчання й звук» (Rutheford, 1992), «Крик мовчання» (Lexington, 1992), «Мова, слово, мовчання» (Paris, 1985), де мовчання представлене в контексті проблем поетики й теорії літератури. Однак, незважаючи на всі переваги цих робіт, вони схильні розглядати мовчання усередині мови, як мінус-дискурс, як негативний спосіб існування тексту, тоді як послідовної спроби розгляду мовчання як особливої невербальної, позадискурсивної форми досвіду, поки не існує.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
