Феномен творчості: трансформація смислових вимірів в європейській історико-філософській традиції - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТОфіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кашуба Марія Василівна, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка кандидат філософських наук, доцент Лімонченко Віра Володимирівна, доцент кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Захист відбудеться 12 травня 2011року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Власне, спрямованість на осягнення нового, що постає невідємним атрибутивним виміром творчості, є світоглядно-ціннісною детермінантою людини, її сутнісною духовною константою. Адже творчість стосується не лише виміру людської діяльності, а й цілісного буття людини та перспектив людства загалом. Реалізація мети передбачає розвязання низки завдань: розкрити зміст феномену творчості як іманентно-духовного виміру людського буття, виявивши його світоглядні детермінанти прояву та значення у становленні, самоздійсненні й самоствердженні особи; обгрунтовано, що всебічне осмислення феномену творчості передбачає його аналіз в онтологічному (творчість як форма актуалізації людиною буття), гносеологічному (творчість як внутрішня інтенція та резюмуючий сутнісний вимір пізнання), метафізичному (творчість як продукт трансцендування, виходу людини за межі власного буття), антропологічному (творчість як синтез різних форм людської діяльності, родова ознака і сутність людини) та соціокультурному (творчість як предметно-перетворювальна діяльність, унаслідок чого виникає “друга природа” - культура) вимірах і допомагає здійснити експлікацію його змісту в поліваріативності смислових проекцій; визначено симптоматику та протогенез творчості як іманентно-внутрішньої властивості субєкта (творець, творчий, творче), сукупності певних витворів, артефактів (твір, витвір), процесуальності (творити, перетворення, відтворення та ін.), що наголошує на засадничій властивості творчості як іманентно-духовного феномену, сутність якого полягає у здатності людини до продукування принципово нового, а також тяжіння до аксіологічно-ціннісного виміру буття;У першому розділі „Теоретико-методологічна та концептуальна основа дослідження феномену творчості” окреслено й проаналізовано теоретико-методологічне та ідейне підґрунтя сучасного розуміння феномену творчості, виокремлено основні підходи до його вивчення, здійснено категоріально-дефінітивний аналіз поняття “творчість” і джерелознавчий аналіз роботи. Для визначення особливостей змістового значення терміна “творчість” автор звертається до аналізу його етимологічного та лінгвістичного змісту, використовуючи праці С. На основі розмежування змісту й обсягу окреслених понять визначено симптоматику і протогенез творчості як іманентно-внутрішньої властивості субєкта (творець, творчий, творче), сукупності певних витворів, артефактів (твір, витвір), процесуальності (творити, створювати, перетворювати, відтворювати). Однак редукування творчості до психічної діяльності людини не виявляє всієї багатоманітності цього феномену, оскільки “вириває” творчість із загального процесу розвитку світу та людини, суттєво обмежує можливість аналізу походження акту творчості, чим перешкоджає виокремленню її сутнісних характеристик. Виокремлено найважливіші підходи до її вивчення: онтологічний (творчість як форма актуалізації людиною буття); гносеологічний (творчість як внутрішня інтенція та резюмуюча сутність пізнання); метафізичний (досліджує творчість як акт трансцендування, тобто виходу людини за межі власного буття); антропологічний (творчість як синтез різних форм людської діяльності, родова ознака і сутність людини); соціокультурний (творчість як предметно-перетворювальна діяльність, унаслідок чого виникла “друга природа” - культура).Аналіз феномену творчості в процесі зміни історико-філософських періодів виявив, що водночас з існуванням певних смислових констант у понятті та проблемному полі творчості притаманні також суттєві трансформації, зумовлені історичними та соціокультурними змінами парадигми світорозуміння людини. Осмислення основних підходів до трактування творчості засвідчило їхні взаємні переваги та обмеженості, тому, на переконання дисертанта, глибше зрозуміти феномен творчості можна лише тоді, коли досліджувати його в філософській холістичній перспективі, використовуючи теоретико-методологічні здобутки психології, науки, мистецтва, релігії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ