Генезис концептуалізації тілесності в історії західної філософії. Логіка її тяглості та основні етапи. Теоретична демаркація та синтез основних парадигм філософського розуміння цього антропологічного феномену. Категоризація тілесності у культурі.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукНауковий консультант: Ярошовець Володимир Іванович, доктор філософських наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії філософії. Офіційні опоненти: Газнюк Лідія Михайлівна, доктор філософських наук, професор, Харківська державна академія фізичної культури Міністерства у справах сімї, молоді та спорту, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін; Лой Анатолій Миколайович, доктор філософських наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії; Чміль Ганна Павлівна, доктор філософських наук, Київський національний університет театру, кіно та телебачення Міністерства культури і туризму України, професор кафедри.Надання мисленню про тілесність філософської якості означає, що думка про буття сущого не оминає тілесності як його (сущого) визначальної онтологічної властивості, тобто встановлюється тотожність тілесності та буття. Аналіз проблеми тілесності у світовій філософській традиції виявляє, що, по-перше, дана проблематика є однією з найбільш популярних та актуальних, по-друге, що посилення її значення є результатом пошуків подолання теоретичних обмежень модерної філософії і є ознакою формування нових типів мислення, по-третє, тілесність виступає ефективним інструментом сучасного "перечитування" попередньої філософської традиції та "декодування" культурного досвіду, по-четверте, класична модерна парадигма розуміння тілесності, що не вбачає в ній значущого поняття, ще досить міцно утримує свої позиції. Незважаючи на те, що тілесність як філософське поняття була "відкрита" внаслідок онтологічного повороту ХХ ст., головним чином, у філософській антропології (через введення поняття вітальності - vitalsphare - як способу подолання розриву між життям та духом) та феноменології (через онтологічне розмежування понять фізичного - korper - та живого - leib - тіл), вона має свою історію у філософській думці. Дослідження цієї історії виявляє, що тілесність складає постійний мотив західної філософії та одну з її основних проблем, відомою під назвою дуалізму духу та тіла (mind-body problem). Етап осмислення тілесності у філософській думці, в межах якого тілесність не постає як самостійний філософський концепт, можна умовно назвати десоматизаційним.Аналіз проблеми тілесності у сучасній філософській думці дає підстави для висновку про те, що основним досягненням її напрацювань є подолання уявлення про тіло як природний (фізичний) обєкт та виявлення його позаобєктної природи. Визначається відмінність сучасних "органічних" інтерпретацій тілесності від класичного декартового визначення тіла як організму. Декарта тіло як організм онтологічно протиставляється мисленню, то для сучасних підходів тіло постає такою органічною сутністю, що складає відправну точку та є визначником ментальних феноменів (зокрема, мислення та свідомості). "Дуалізм духу та тіла як ключова проблема сучасного дискурсу тілесності" визначає другу групу досліджень, що фокусуються на вирішенні проблеми "духу та тіла" (mind-body) як однієї з провідних сучасної західної думки, подолання якої визначає її стрижневу ціль. Декартом - це мислити), уявлення про інтерактивність духу та тіла як субстанційну єдність, що зустрічається у його наукових працях та епістолярному спадку, та поняття "одухотворене тіло" (animated body), котре можна розглядати як "предтечу" концепту живого тіла (lived body).Концепт тілесності є одним із найпродуктивніших та найбільш уживаних у сучасних дискурсивних практиках; популярність проблеми тілесності у світовій думці спровокована ситуацією онтологічного повороту думки початку минулого століття, що оприявнив задачу переосмислення ключових засад класичної модерної метафізичної настанови; низка різноманітних версій онтологічного повороту сучасної філософської думки засвідчує його ресоматизаційну спрямованість; у результаті основні класичні поняття (свідомість, особистість, Я, діяльність, розум, що легітимують метафізичний статус самосвідомого субєкту) втрачають свою безумовну онтологічну достовірність; натомість ті поняття, що були витіснені на периферію філософських розмислів або зовсім ігнорувались ними (влада, ґендер, життєвий світ, комунікація, ментальність, стать, тілесність тощо) все більш стрімко набувають теоретичної ваги; можна стверджувати, що дискурс тілесності виникає тоді, коли філософське мислення припиняє пошук достовірностей лише у сфері свідомості і розширює його межі онтологічними феноменами; без апеляції до тілесності їхнє осмислення стає проблематичним.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
