Феномен соціального відчуження та шляхи його подолання в сучасній Україні - Автореферат

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукПроблема соціального відчуження, що визначається невідповідністю дій людини як субєкта свідомої пізнавально-практичної дії еволюційним сформованим законам природи та основним тенденціям розвитку суспільства, належить до числа тих, що постійно супроводжує історію людства, спричиняючи драматизм і навіть трагізм людського буття. Сучасний науково-технічний прогрес, загострення глобальних протиріч та їх соціальні наслідки, потреба у зміні технократичної парадигми мислення і діяльності на духовно-моральну, небезпека з боку технізованої “другої природи”, створеної людством у процесі різноманітної відчужувальної діяльності, постали перед людиною і людством особливо гостро і актуально. Йдеться про наростання процесів соціального відчуження проявами якого є втрата національної ідентичності, смисложиттєвих компонент, розповсюдження споживацької свідомості, що створює соціальну напругу в суспільстві. Зважаючи на наведені обставини, проблема соціального відчуження на рівні її дослідження соціально-філософською думкою, основу якої складає встановлення норм суспільного життя та пошук субстанційних засад цивілізаційного існування та розвитку суспільства і людини видається актуальною в теоретико-методологічному і суспільно-прикладному вимірах. Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором предмету дослідження, змістом цілей і завдань дисертації та спрямованістю дослідження на комплексний аналіз феномена соціального відчуження та шляхів його подолання: - вперше соціальне відчуження розглянуто в єдності онтологічного і гносеологічного змісту категорій соціально-історичного простору і часу як обєктивних форм буття, які для людини виступають як фактори духовної розірваності свідомості, оскільки в безпосередньому житті їй складно бути „тут і там”, „тепер у минулому та майбутньому”;У підрозділі 1.1 - «Феномен соціального відчуження: сутність і методологія дослідження» - дисертантом наводяться дві протилежні соціально-філософські позиції відносно досліджуваної проблеми: - перша виходить із того, що сутність відчуження полягає в домінуванні над свідомістю людини продуктів її предметно-речової діяльності в якості анонімної світопізнавальної сили; Автор вважає, що пошук субстанційних причин соціального відчуження потрібно здійснювати на шляху використання світоглядно-методологічного потенціалу визначення людини як природно-соціальної істоти. При розкритті сутності феномену соціального відчуження автор акцентує увагу на використанні методологічного потенціалу, а саме: визначення основних понять, загально-філософських категорій, методологічних принципів соціального пізнання, філософських та наукових методів враховуючи специфіку обраного обєкта та предмета дисертаційного дослідження, його мети і завдань. У підрозділі 2.2 - «Соціальне відчуження у сфері економічного життя суспільства» - автором зазначається, що продуктивним методом дослідження має бути той, який здійснюється на шляху виявлення специфічних особливостей праці як основного засобу задоволення життєвих потреб та інтересів кожної людини. Як наслідок - залежність, іноді трагічна, від природних і суспільних обставин, з якою, принаймні з позицій філософського світогляду, не можна вийти інакше, ніж оволодівши адекватною методологією взаємодії на різних щаблях буття: людина - природа, людина - суспільство, людина - природа - суспільство.Тому відчуження як категорія пізнання тотожне процесу соціального відчуження людини в суспільному бутті, до якого з початком трудового способу життя долучається і природне середовище; Першопричиною соціального відчуження є порушення вихідної природно-соціальної цілісності людини, коли вона, як продукт гармонійної в своїй основі природної еволюції, започатковує суспільний спосіб життя, який деформує природну соціальність, але автоматично не формує соціально-духовну на основі суспільного способу життя. До обєктивних причин феномену соціального відчуження відносимо: категорії соціально-історичного простору і часу, які виступають як фактори духовної розірваності свідомості людини в індивідуальному та соціальному вимірах, визначений людині психофізіологічний характер який багато в чому програмує, впливає на її соціальний характер, де вродженість зумовлена специфічністю просторово-часових форм буття, які супроводжують життєвий шлях людини; природно-чуттєву сутність людини що долучаючись до сприйняття навколишнього світу сприймає не обєктивні закони світобудови, а світ обєктів як світ різноманітного, що проявляється у протистоянні між людьми; “другу природу”, яка спровокувала відчуження людини від своєї першооснови.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ