Виявлення тенденцій та причин формування образу "жіночого століття" та його основних складових у російській історичній думці XVIII-XXI століття. Роль Петра І у трансформації образу російської жінки. Порівняльний аналіз портретів російських правительок.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукНауковий керівник: доктор історичних наук, професор Мордвінцев Вячеслав Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії Росії Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Казьмирчук Григорій Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів кандидат історичних наук, доцент Машкін Олександр Миколайович, Інститут історії України Національної академії наук України, старший науковий співробітник відділу історії України ХІХ - поч. Захист відбудеться «06» червня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м.Валішевським, оформився в російській історіографії у поняття «жіночого століття» для визначення періоду в історії держави, яку протягом близько 70-ти років очолювали жінки. Жіночі самодержавні правління XVIII ст. як безпрецедентний приклад зосередження абсолютної влади в руках представниць жіночої статі відіграли величезну роль у концептуальному переосмисленні взаємозвязку «жінка і влада». Основна увага у даному дослідженні зосереджена на відслідковуванні основних питань, порушених російськими істориками стосовно характеру жіночих самодержавних правлінь у тогочасній Росії, з метою виявлення чинників, що впливали на оцінки тієї епохи дослідниками різних періодів. Вибір проблематики дисертаційного дослідження пояснюється відсутністю цілісної картини стосовно трактування епохи «жіночого століття» в контексті загальної історії Росії через розбіжності у її оцінках в російській історичній думці. Це надає можливість зрозуміти процес формування поняття «жіночого століття» в російській історіографії як терміну політичної історії Росії та інших дисциплін.Характерними особливостями досліджень цих двох істориків стали: відхід від укорінених стереотипів стосовно російської жінки як представниці патріархального суспільства; і, що головне у контексті даного дослідження - спроби представити епоху XVIII ст. через роль жінки у ній. Адже саме за допомогою фрагментарних оцінок, даних істориками постатям тієї чи іншої самодержиці, феномен «жіночого століття» у російській історіографії набув характерних рис, які згодом оформилися у стійкі історіографічні стереотипи. Широко використані у процесі дослідження й наукові роботи пострадянського періоду, адже історіографічну «естафету» дослідження коронованих персоналій «жіночого століття» підхопили й інші російські історики, що спеціалізувалися на вивченні тієї епохи. Окрему групу джерел становлять праці з досліджень, інтенсивне розгортання яких у Росії припадає на 90-ті рр. Водночас, спостерігається парадоксальна тенденція: ті науковці, які абстрагувалися від вивчення політичних аспектів епохи «жіночого століття» і прийшли до думки зробити обєктом своїх досліджень російську жінку, сконцентрували свою увагу на жіноцтві та його становищі в Росії загалом, а не на жінці як носії самодержавної влади.
План
Основний зміст роботи
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
