Ознаки раціоналізаторської політики просвітництва. Сутність симуляції, гри, метаморфозу, випадковості, спонтанності як основа соціальних відносин. Характеристика феномену гри, його онтологічна амбівалентність. Роль віртуальності, поліонтологічності.
Аннотация к работе
Феномен гри як маркер постмодернуУсі сфери життєдіяльності людини (філософія, наука, культура, економіка, політика) наразі пронизані особливим умонастроєм, що ґрунтується на суперечностях та протилежностях існуючих реалій і має назву постмодерн. Симуляція, гра, метаморфози, випадковість, спонтанність складають основу соціальних відносин у постмодерній ситуації, яка сама по собі вже більш тяжіє до стану afterpost-modern. На цій основі можна провести паралель між грою і постмодерністським проектом: з одного боку він залежний від спадщини модерну із його раціоналізмом, чіткими логічними схемами та структурами, а з другого це, насамперед, великий сумнів того ж таки модерністського минулого, із чіткими тенденціями до нелінійності розвитку (гра також передбачає декілька варіантів ходу), протеїстичності образів (мінливість, метаморфози гри у межах правил). У світі гри бажанням визначається сама участь (хочу граю, хочу не граю), прийняття правил (бажаєш пройти шлях до виграшу перебувай у їх межах), і, нарешті, бажання перемоги у грі те прагнення самовизначеності, самоствердження та самоідентифікації, яке є рушійним у всій структурі соціальних відносин. Субєкт приймає на себе пропоновані ролі, норми, правила, ототожнюючи себе із системою «Великого Каталогу», але про гру тут можна говорити у досить вузьких рамках, оскільки роль прописана до найменших дрібниць, тому гравець перетворюється на банального учасника і виконавця.