Ознаки раціоналізаторської політики просвітництва. Сутність симуляції, гри, метаморфозу, випадковості, спонтанності як основа соціальних відносин. Характеристика феномену гри, його онтологічна амбівалентність. Роль віртуальності, поліонтологічності.
Феномен гри як маркер постмодернуУсі сфери життєдіяльності людини (філософія, наука, культура, економіка, політика) наразі пронизані особливим умонастроєм, що ґрунтується на суперечностях та протилежностях існуючих реалій і має назву постмодерн. Симуляція, гра, метаморфози, випадковість, спонтанність складають основу соціальних відносин у постмодерній ситуації, яка сама по собі вже більш тяжіє до стану afterpost-modern. На цій основі можна провести паралель між грою і постмодерністським проектом: з одного боку він залежний від спадщини модерну із його раціоналізмом, чіткими логічними схемами та структурами, а з другого це, насамперед, великий сумнів того ж таки модерністського минулого, із чіткими тенденціями до нелінійності розвитку (гра також передбачає декілька варіантів ходу), протеїстичності образів (мінливість, метаморфози гри у межах правил). У світі гри бажанням визначається сама участь (хочу граю, хочу не граю), прийняття правил (бажаєш пройти шлях до виграшу перебувай у їх межах), і, нарешті, бажання перемоги у грі те прагнення самовизначеності, самоствердження та самоідентифікації, яке є рушійним у всій структурі соціальних відносин. Субєкт приймає на себе пропоновані ролі, норми, правила, ототожнюючи себе із системою «Великого Каталогу», але про гру тут можна говорити у досить вузьких рамках, оскільки роль прописана до найменших дрібниць, тому гравець перетворюється на банального учасника і виконавця.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
