Феномен фундаментального і прикладного знання - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса ШевченкаРобота виконана на кафедрі логіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка Конверський Анатолій Євгенович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан філософського факультету, завідувач кафедри логіки Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кримський Сергій Борисович, Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України, головний науковий співробітник відділу логіки і методології науки доктор філософських наук, професор Князєв Володимир Миколайович, Українська Академія державного управління при Президентові України, проректор доктор філософських наук, професор Свінціцький Володимир Миколайович, Київський національний економічний університет Захист відбудеться “19” лютого 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул.Логіко-методологічний аналіз науки не може бути ефективним без дослідження проблем, звязаних із впровадженням її результатів у різні види соціальної діяльності, яке й репрезентується опозицією “фундаментальна наука - прикладна наука”. Наприкінці другого тисячоліття відбувається поступовий перехід від епохи модерну до постмодерну, який викликає докорінні зміни у всіх цивілізаційних процесах, у тім числі і в науці як складовій частині духовної культури. В звязку з виникненням “постмодерністської методологічної свідомості науки” (в.с.лукянець) авторці видається актуальним осмислення взаємозвязків між основними характерними рисами постмодернізму як цілісного світогляду сучасної епохи і ознаками постнекласичної наукової раціональності. Це вимагає перегляду логіко-методологічних засад основних структурних елементів самої науки, їх кореляції та способів застосування результатів наукових досліджень у різних соціальних практиках. Найбільш пильна увага вивченню проблеми співвідношення фундаментального і прикладного знання приділялася у 70-80-х роках поточного століття в звязку з необхідністю прискорення темпів науково-технічного прогресу шляхом інтенсифікації фундаментальних досліджень та скорочення термінів застосування їх результатів у прикладні науки і дослідження, а через них - у практичну діяльність. тією чи іншою мірою в той час дану проблему розглядала значна група філософів і методологів науки. дослідники робили наголос на дихотомічності фундаментальних і прикладних наук, але одні з них віддавали “пальму першості” фундаментальному знанню, вважаючи, що саме воно визначає прогрес суспільства, оскільки відкриває нові закономірності оточуючого світу, а прикладне знання називали обслуговуючим, інструментальним (Л.Б.Дана проблема, не дивлячись на досить давню її історію, не втрачає своєї актуальності, оскільки поняття є вихідною компонентою будь-якої науки, а їх дослідження проводяться з різних, а нерідко й протилежних, світоглядних та логіко-методологічних позицій і звязані з певним рівнем розвитку суспільства, а відтак - відповідними цілями й засобами пізнавальної діяльності. Через взаємопроникнення мовних засобів, їхньої “міграції” з науки в науку, з побутової мови в наукову й навпаки, спостерігається поліваріантність тлумачення понять, яким ставляться у відповідність ці мовні одиниці, що заважає вірному розумінню смислу цих понять. Одні дослідники клали в основу диференціації принцип демаркації між емпіричними науками, з одного боку, і математикою, логікою та “метафізичними” системами - з іншого (Поппер), інші класифікували науки за історичними періодами їх розвитку (так звана “історична школа”, представниками якої були Койре, Кун, Лакатос, Уайтхед і інші), треті пропонували розрізнювати науки залежно від їх функцій у самій системі наукового знання - науки про дійсність, структурні науки та метадисципліни (Фоллмер). В другому підрозділі “Проблема демаркації фундаментального та прикладного знання в науці” виясняються критерії диференціації наук на фундаментальні й прикладні, наявність і характер її звязків з традиційними класифікаціями наукового знання, зясовуються причини та історичні межі даної диференціації, встановлюється соціокультурний та прагматичний зміст останньої. Примітною рисою філософського, наукового, релігійно-етичного тощо аналізу культури останньої третини поточного століття є розгляд її не як сукупності окремих систем, теорій, поглядів, напрямків мистецтва, етичних, естетичних, релігійних традицій, вірувань і т.п., не звязаних між собою, а як цілісного організму, який може плідно розвиватися тільки в тісній взаємодії, взаємовпливах усіх її елементів - суспільного виробництва, техніки, науки, мистецтва, філософії, релігії, моралі, звичаїв, традицій тощо.

Основний зміст дисертації