Феномен екуменізму у сучасному християнстві: філософсько-релігієзнавчий аналіз - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: Середа Галина Володимирівна, кандидата філософських наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра релігієзнавства. Захист відбудеться "28" лютого 2007 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м.Екуменізм, у свою чергу, вплинув на започаткування діалогу християнства з іншими релігіями, в першу чергу, іудаїзмом та ісламом. У Рекомендації ПАРЄ "Релігія і демократія" (1999) зазначається про необхідність сприяти розвитку екуменізму та діалогу між релігіями задля подолання упередженості та пересудів, котрі існують між віруючими, що зазвичай стають причиною релігійних конфліктів. Для релігієзнавства дослідження екуменізму є актуальним не лише тому, що екуменізм є релігійним рухом, але й тому, що богословські діалоги, котрі ведуться у межах екуменічного руху, можуть змінити деякі досить сталі положення, котрі існують у християнському богословї. Екуменізм є однією з характерних рис християнства ХХ ст., оскільки вплинув на розвиток християнської теології, християнських інституцій, а головне - на формування якісно нового типу міжконфесійних, міжцерковних відносин - екуменічних відносин. Серед православних документів були використані: "Основні принципи відношення Руської Православної Церкви до інославія"; "Енцикліка Священого Синоду єпископів Православної Церкви в Америці про християнську єдність та екуменізм"; Послання Вселенського патріархату "До Церков Христа повсюдно"; документи міжправославних нарад, зустрічей та передсоборних конференцій, заяви православних учасників на асамблеях та конференціях Всесвітньої ради церков та ін.Оскільки українське релігієзнавство тісно повязане із радянською традицією осмислення релігії - науковим атеїзмом, то автор вважає доцільним розпочати аналітичний огляд вітчизняної традиції дослідження екуменізму із досліджень радянських часів. Другий розділ "Екуменізм: поняття, релігійний феномен, форми вияву", який складається з трьох підрозділів, присвячено аналізу змісту поняття, витоків та причин виникнення екуменізму як релігійного феномену, а також розкрито форми його виявлення. Ототожнення понять "екуменізм" та "екуменічний рух" виходить із досліджень цих авторів, які дають різні визначення екуменічного руху. Аналізуючи визначення цих дослідників і долучаючи визначення з європейських словників та конкретні приклади із історії екуменізму, автор дає кілька власних визначень екуменізму як екуменічному руху, які за своїм змістом є тотожними. Отже, екуменізм - це: 1) рух за зближення та єдність християн; 2) рух християн, який виступає за їх зближення та єдність; 3) рух за християнське зближення та єдність [християн].Поняття "екуменізм" є ширшим за обсягом, тобто включає у себе обсяг поняття "екуменічний рух". Таким чином, екуменізмом є, по-перше, рух християн, який виступає за їх зближення та єдність, а по-друге, екуменізм є напрямом богословя, який розглядає проблему християнської єдності. Екуменізм є логічним етапом розвитку християнства, який або призведе до злиття різних конфесійних напрямів християнства, що зробить цю релігію цілісною, або розвине лише елементи християнського віровчення. Зовнішніми факторами виникнення екуменізму є соціально-культурні та релігійні процеси ХІХ-ХХ ст., науково-технічний прогрес, особливо розвиток технологій, що призвели до уніфікації стилю життя та життєвого світу, культурної конвергенції та зростання соціальної гомогенності. На підставі того, що екуменізм є видом міжконфесійних та міжцерковних відносин, варто використовувати нове поняття - "екуменічні відносини".

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ