Феміністська епістемологія як постнекласичний феномен - Автореферат

Крім того, відмова від “безпристрасного” знання спричиняє спроби його певного “забарвлення”: сучасні епістемології пропонують множину інтерпретацій пізнавальних процедур, виходячи з різних точок відліку - класу, раси, статі, гендеру тощо. Такий стан речей пояснюється відсутністю соціального замовлення на теоретичні дослідження в цієї галузі, а також негативним ставленням на пострадянському просторі до фемінізму взагалі та відношенням до “жіночих” тем як до ілюстративного, часом екзотичного матеріалу. Проаналізовані праці з феміністської епістемології можна згрупувати по таких напрямках відповідно до проблем, які в них вирішуються: 1) критика традиційної науки і знання та постулювання феміністської епістемології; 2) обґрунтування постмодерністського контексту феміністської епістемології; 3) скептичне ставлення щодо можливого сполучення фемінізму і постмодернізму; 4) заперечення можливості існування феміністської науки і епістемології. Передумови виникнення феміністської епістемології повязані з: 1) антисциєнтистською критикою щодо науки як культурно-світоглядного ідеалу, її епістемічних цінностей, універсальності методів та ін.; 2) критикою традиційної науки, розвинутої феміністами в біології і соціобіології (феміністськими теоретиками було зауважено, що вчені доволі часто використовували неприпустимі екстраполяції у дослідженні, яке відрізнялося певною “вибірковістю” до обєкта, що вивчається, та неадекватністю в інтерпретації фактів); 3) постмодерністською критикою владних відносин, трансцендентального субєкта, одноманітності у визначенні реальності. Дослідив головні ідеї постпозитивізму, соціології знання та постмодернізму, дисертантка формулює такі постнекласичні характеристики сучасної епістемології: 1) трансценденція метафізики присутності (руйнування розуміння буття як такого, що “стало”, за яким підіймається постать трансцендентального, надісторичного універсуму - реальності, субєкта, знання); 2) перевизначення епістемічних цінностей науки (відхід від однозначності та монізму у дефініції “раціональності”, “істини”, “знання” та розгляд їх з позиції множинності та історичності); 3) нелінійсть та перервність як стратегії інтерпретації фізичних та соціальних явищ (відмова від атомізму та редукціонізму на користь динамічних співвідносин цілого та частки); 4) символізм та репрезентація як засоби конструювання знання (визнання соціального характеру мови); 5) “трансгресія меж” (створення міждисциплінарного простору як найбільш адекватного для вивчення складних проблем пізнання); 6) відмова від авторитаризму та елітарності традиційної науки (необхідність залучення значного потенціалу досить корисних “позанаукових” методів в наукове дослідження); 7) перегляд методологічних засад традиційних концепцій здобуття знання, зокрема, в освітянській та науковій діяльності).Сучасний стан розвитку феміністської філософської думки (постфемінізм) та його розширене тлумачення, що дає можливість включити до його методологічного поля множинність підходів з різних дисциплін та вийти за межі суто “жіночої” тематики. В екстерналістському аспекті мова йде про пошук нової світоглядної перспективи феміністської теорії: такі соціокультурні зміни як відкриття “заборонених” тем, акцент на дослідженні сексуальності, розвиток “чоловічого фемінізму”, альтернативної жіночої субкультури є свідоцтвом виникнення нової світоглядної позиції - постфемінізму.