Особливості системи методів кількісного визначення аміксину та його метаболітів у біологічному матеріалі в дослідах іn vіtro та in vivo. Процеси органної та тканинної елімінації аміксину при його одноразовому та різних схемах багаторазового введення.
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук ФАРМАКОКІНЕТИКА АМІКСИНУ В УМОВАХ ІНТЕРМІТУЮЧОГО ВВЕДЕННЯ Робота виконана у Фізико-хімічному інституті ім. Науковий керівник: академік АМН України, доктор біологічних наук, професорВиразність і тривалість терапевтичного ефекту лікарської сполуки залежать винятково від дози препарату і способу його введення (Каркищенко Н.Н. і спів., 2001). Фармакологічний ефект, що досягається при даній концентрації лікарського засобу в місці його терапевтичної дії, визначається особливостями його фармакодинаміки, а час досягнення необхідної концентрації і її підтримка - фармакокінетикою даної речовини (Головенко Н.Я., 2004). Тенденція до багаторазового прийому аміксину при лікуванні цілого ряді захворювань (вірусних гепатитів А, В, С, герпетичної інфекції), у складі комплексної терапії інфекційно-алергічних та вірусних енцефалітів, для лікування, профілактики грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій робить актуальним вивчення фармакокінетики препарату при багаторазовому введенні (Малашенкова И.К. і спів., 1998, Морозов В.Г., 2001, Логинова С.Я.і спів., 2000, Петров В.А., 2000). Більш того, публікацій, присвячених дослідженню фармакокінетики аміксину при багаторазовому прийомі, як у вітчизняній, так і закордонній науковій літературі не існує, а вивчення фармакокінетики при багаторазовому введенні лікарського засобу спрямовано головним чином на виявлення особливостей фармакокінетики (сповільнення чи прискорення процесів розподілу та елімінації), які не проявляються при одноразовому введенні препарату (Сумрий С.К. і спів., 2003, Жук О.В. і спів., 2004, Сумрий С.К., 2005). Метою роботи було провести дослідження процесів всмоктування, розподілу, метаболізму і виведення [3Н]-аміксину з організму експериментальних тварин (мишей) при різних схемах його введення.Піддослідних тварин розділили на три групи: 1) одноразово вводили [3Н]-аміксин; 2) багаторазово (1 раз в добу впродовж 5 діб) вводили [3Н]-аміксин; 3) вводили нерадіоактивний препарат - 1 раз в добу впродовж 4 діб, потім на 5 добу одноразово [3Н]-аміксин. При вивченні процесів розподілу аміксину мишей декапітували через 0,25; 0,5; 1; 2; 4; 24; 48; 96; 144; 196 та 240 год та відбирали зразки органів (печінки, нирок, легенів, селезінки, серцевих мязів та головного мозку) для визначення вмісту загального радіоактивного матеріалу в плазмі крові та інших органах. Були розраховані слідуючи показники фармакокінетики препарату: константа швидкості всмоктування (ка), год-1; період полуабсорбції препарату (ТЅА), год; логарифм початкової концентрації (ln С0); початкова концентрації препарату (С0), імп/хв; константа швидкості елімінації (k), год-1; період полувиведення препарату (t1/2), год; уявлений обєм розподілу (V), см3; кліренс препарату (CLT), см3/год; площа під фармакокінетичною кривою (AUC0-?), мкг?хв·(см3)-1; середній час знаходження препарату в організмі (MRT), год; загальний кліренс (Cl), см3/год. Результати експерименту in vivo, як і в дослідах in vitro, демонструють однофазну (моноекспоненційну) залежність екстракції аміксину і його метаболітів, що дозволило розрахувати параметри даного процесу і показати, що з екскретів мишей 99% рівень екстракції загального радіоактивного матеріалу хлороформом досягається 9 екстракціями для калу і сечі при співвідношенні об?ємів екстрагентів 1:5, збільшення обєму екстрагенту дозволяє зменшити кількість екстракцій. Максимальна концентрація в плазмі крові при одноразовому введенні відмічається вже на 2 год, а в печінці, нирках, легенях, селезінці, серцевому мязі та головному мозку - на 4-ту год досліду при одноразовому введенні.У дисертації наведено теоретичне узагальнення та експериментальне вирішення важливого наукового завдання сучасної фармакології - вивчення процесів всмоктування, розподілу, метаболізму та елімініції аміксину в залежності від схем його перорального введення. На підставі розроблених аналітичних методів показано, що в організмі мишей аміксин піддається незначній біотрансформації з утворенням двох метаболітів з низькою хроматографічною рухливістю, значення Rf яких становило 0,21 та 0,42, що співпадають з аналогічними показниками, передбачуваних синтезованих сполук 2,7-діоксифлуоренону та 2-окси-7-діетиламіноетоксифлуоренону, відповідно. Найбільший вміст загального радіоактивного матеріалу має місце в печінці й нирках експериментальних тварин, а найменший - плазмі крові. Процеси виведення 3H-аміксину з організму мишей при всіх схемах перорального введення на протязі всього часу досліду здійснюються з достатньо повільною швидкістю.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
