Фальсифікація та містифікація історії Давньої Русі - Курсовая работа

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. В. ТАТИЩЕВ - ОДИН З ПЕРШИХ ФАЛЬСИФІКАТОРІВ ЛІТОПИСІВ РОЗДІЛ 2. ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ТА МІСТИФІКАЦІЇ РУСЬКОЇ ІСТОРІЇ КІНЦЯ XVIII-XIX СТ. РАДЯНСЬКИЙ ТА ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ЕТАП ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТОК ВСТУП Актуальність теми: актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що явища містифікації і фальсифікації історичних документів є часто поширюваними. Фальсифікації є замаскованими під правду обмани, публікації вигаданих «сенсаційних» відкриттів. Вже на різних етапах історії України створювалися ті чи інші фальсифікації . Мета дослідження: дослідити явище фальсифікації та містифікації історії Давньої Русі. Практичне значення результатів дослідження: теоретичні положення результатів, отриманих в процесі дослідження мають дати змогу краще орієнтуватися в достовірності джерел і можуть бути використані на лекціях, семінарах, факультативних заняттях, а також на уроках в школі та в позакласній роботі. Історіографія питання: проблематикою вивчення фальсифікацій історії Давньої Русі займалися такі дослідники: Толочко Олексій Петрович, Едвард Кінан, Олександр Миколайович Пипін, Володимир Андрійович Кучкін, Соломон Якович Лур’є та інші. Толочко Олексій Петрович видав свою працю ««История Российская» Василия Татищева: источники и известия» М.; Київ, 2005. в якій висвітлює Татіщева як містифікатора та фальсифікатора історії Русі. Але одночасно він дає неоднозначну оцінку його дій, намагаючись в своїй праці досягнути двох завдань: відновити репутацію Татищева як історика, і зруйнувати його репутацію як «літописця».Він доказово стверджує, що по-суті Татищев якщо і містифікатор, то доволі своєрідний, тобто він користувався справжніми літописами, доповнював і переробляв їх. На підставі критичного аналізу Карамзін відвів цілий ряд конкретних «татищевських відомостей» і досить послідовно спростовував їх в примітках, не використовуючи в основному тексті «Історії держави Російської». Скептичні гіпотези щодо більшості «татищевських відомостей» висували Михайло Сергійович Грушевський, Олександр Євгенійович Пресняков, Сергій Леонідович Пештич, якому належить честь детального дослідження рукописи першої редакції татищевської праці, написаної «древнім нарєчієм». Цей дослідник називає «мінус-текстом» відомості, які у Татищева відсутні. Цікавою роботою Соломона Лурє є Історія Росії в літописанні й у сприйнятті нового часу . Вивчаючи «Слово о полку Ігоревім» дійшов до висновку, що цей текст, який традиційно вважається таким, що походить з дванадцятого століття, був роботою чеського лінгвіста та науковця вісімнадцятого століття Йосипа Добровського. Повязано це з імям Василя Татищева, який підготував і відіслав в Сенат і Академію наук власноруч складену інструкцію для геодезистів. Наводячи літописні перекази у зводі, часто без вказівки на джерела, Татищев дав зрештою в суті не історію, а новий літописний звід, безсистемний і досить незграбний».[27,с.44-45] У XX столітті прихильниками достовірності татищевські відомості були А.А. Шахматов, М.Н. Тихомиров і особливо Б.А. Рибаков. У 2005 р український історик А.П. Толочко видав обємну монографію, в якій спростовує достовірність усіх без винятку «татищевських відомостей» і стверджує, що посилання на джерела у Татищева послідовно містифіковані. Толочко схильний засумніватися в його існуванні і припускає, що фраза «з особами» означає не ілюстрування, а наявність в ньому описів зовнішності персонажів, включених Татищевим в «Історію». Толочко стверджує, що ряд відомостей Історії Російської за XII століття не можуть сходити до Єрмолаївського списку, а відображають інший список Іпатіївського літопису, близький до Хлєбниковського. [5,с.15] Рукопис «Слова» зберігся тільки в одному списку, який входив до збірки давньоруських літописів, що належав одному з найбільш відомих і успішних колекціонерів памятників російських старожитностей, графу Олексію Мусін-Пушкіну.