Фактори єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст. - Курсовая работа

Фактори єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX-початку XX ст.Зясування результату цього впливу - завдання, що закономірно викликає науковий інтерес дослідників української літератури, починаючи з часів базового формування жанрової природи історичного епосу і закінчуючи останніми досягненнями в галузі його вивчення. Підвищення рівня наукового аналізу творів історичного повістярства, яке останнім часом відбувається із залученням новаторських точок зору, підходів та методології, спонукає до спроби зробити додатковий внесок у розвязання питання про специфіку й головні засади жанрово-стильової єдності історичної повісті ХІХ - початку XX ст., її внесок у справу духовного виховання українського громадянства, оскільки саме повість як жанр через властивий їй спосіб художнього узагальнення найбезпосередніше впливає на формування історичної свідомості. Твори, обрані для дослідження, складають цілісний жанрово-стильовий, тематичний і образний комплекс історичної прози середнього обсягу XIX - початку XX ст. Завдання повноти наукового аналізу вітчизняної історичної повісті зумовили включення до цього комплексу й деяких творів на теми із зарубіжної історії, писаних як українською, так і російською мовами. Матеріал дослідження, особливо в підрозділах, присвячених осмисленню початкового етапу формування історичної повісті в новій українській літературі, включає також твори супутньої жанрової природи (белетризовані історичні нариси, драматичні етюди з епічною історичною фабулою як основою сюжетної конструкції і т. ін.).Розвиток прози в українській літературі 40-60-х років базувався як на освоєнні реалістичних засад і стильової традиції Григорія Квітки - Основяненка та використанні художніх здобутків оповідних жанрів народної поезії, так і на основі нових естетичних вимог цього часу. У цей час у літературу приходить багато нових митців, утверджується в українській прозі романтизм і формується реалізм. У романтичній творчості, на думку Ганни Токань, “багатовікові незалежницькі змагання українців відображалися в романтичній піднесеності національного фольклору, де трагізм і віра були злютовані кров ю та незламністю героїв; самостійне становище українки в родині та громаді (козачки, коханої) теж за національною природою забарвлене романтично у вірності чекання, у палкості почуттів, у громадянській активності.” [52; 58]. У цю добу українське письменство, незважаючи на репресивні заходи царизму проти розвитку національної культури нашого народу, завдяки творчості Тараса Шевченка, а також Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша вийшло на рівень європейських літератур. Починаючи з другої половини 50-х років, після “похмурого десятиріччя”, особливо розгулу миколаївської реакції та переслідування царизмом українства внаслідок розгрому Кирило - Мефодіївського братства, з поглибленням національної самосвідомості в українському суспільстві розвиток українського письменства активізується.“Панівною формою художнього викладу в оповіданнях та повістях цього часу була традиційна, започаткована Г. Марко Вовчок у повісті “Кармелюк” виробляє спосіб обєктивного розвитку сюжету. Письменниця створює образи ватажків цієї боротьби, відповідних ідеальним уявленням (в оповіданні-казці “Невільничка” та повісті такого ж характеру “Кармелюк” це образи відповідно Остапа і самого Устима, а Марка Вовка - Івана). Однак автор подає Гаркушу не розбійником, як це прийнято було в середовищі дворян, а, користуючись народними переказами, створив образ народного месника, який наділений позитивними рисами, властивими Устимові Кармелюку. Більшість дослідників стверджують, що найбільшу популярність принесли йому твори з життя гуцулів - повісті “Камяна душа”, “Довбуш”, збірки новел і оповідань.