Фактор національної самоідентифікації у живопису Львова другої половини 1960-х-початку 1970-х років - Статья

У статті подано короткий аналіз малярства Львова другої половини 1960-х - початку 1970-х років. Зроблено спробу виявити соціокультурні й духовно-моральні чинники появи у 1960-х роках нової парадигми розвитку українського малярства. Мистецтвознавчий аналіз концепцій художників дав підстави дійти висновку про дію національно-самоідентифікаційного фактора при визначенні перспектив розвитку малярства Львова другої половини 1960-х - початку 1970-х років.Малярство Львова другої половини 1960-х - початку 1970-х років - це складне і полярне в ідейно-змістовому наповненні явище в історії вітчизняної художньої культури другої половини XX століття, Серед загальної маси художників воно представлене когортою митців, які в нелегких умовах тоталітарної ідеології зуміли зберігати та примножувати високі мистецькі вартості, Ці вартості не втратили своєї новизни й актуальності в наш час, Зазначений період у розвитку вітчизняної художньої культури мав свою специфіку, що полягала у співіснуванні двох відмінних стратегій, згідно з якими формувалися духовно-ціннісні ідеали часу, Однією з них була стратегія так званого соціалістичного реалізму - суто ідеологічної скерованості художньої творчості, органічно повязаної з політичною доктриною СРСР, матеріалістичним світоглядом і трактуванням мистецтва як інструмента виховання «нової спільності людей» (так званого радянського народу), позбавленої етнонаціональних відмінностей, Іншу стратегію розвитку малярства уособлювали ті митці, які не могли погодитися з заідеологізованістю тематики, із заборонами на формальні пошуки, До таких належали представники старшої Генерації художників, які здобували освіту ще в 1920-1930-х роках у мистецьких закладах Західної та Центральної Європи, а також їхні учні, що не хотіли вдовольнятися перспективою малювання банальних тематичних картин для ілюстрування внутрішньо чужих їм ідеологем і шукали чогось глибшого, змістовнішого в естетичній творчості. Дослідити фактор національної самоідентифікації у творчості львівських живописців другої половини 1960-х - початку 1970-х років, визначити їхнє місце в українському образотворчому мистецтві XX ст. Характерною ознакою образотворчого мистецтва Львова другої половини 1960-х - початку 1970-х років було піднесення творчої активності в молодіжному середовищі недавніх випускників Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (сьогодні Львівська національна академія мистецтв). У роки їхнього навчання зявились умови для отримання значно ширшої інформації про стан розвитку мистецтва на Заході, та й загалом у світі, завдяки періодичним виданням, якими укомплектовувалися бібліотеки мистецьких навчальних закладів. Художник 1960-х - початку 1970-х років усвідомлював себе причетним до формування нової парадигми в українському мистецтві, і в образотворчому мистецтві Львова зокрема.У представників молодої ґенерації митців сильним було захоплення модерністськими напрямками: експресіонізмом, кубізмом, абстракціонізмом, сюрреалізмом, дадаїзмом; вони переймалися тогочасною світовою літературою, музикою, філософією екзистенціалістів. У їхній творчості прочитується філософське бачення реалій повсякденного життя. Значна увага в досліджуваний період приділялася історичній темі, оригінально та опоетизовано інтерпретувалися народні українські обряди, що стали прикметною рисою творчості Л.