Фізичне виховання - Курс лекций

Визначень і понять є дуже багато, але для розуміння суті предмету достатньо знати наступні: Фізичне виховання - організований процес управління фізичним розвитком і фізичною освітою людини за допомогою фізичних вправ, гігієнічних мироприємств та деяких інших засобів з метою формування фізичних якостей і набуття знань, вимогам суспільства або інтересам особистості. Коли мова йде про фізичне виховання, то мається на увазі: зміцнення здоровя, розвиток фізичних сил і виховання вольових якостей. Фізичне виховання завжди здійснюється по визначеній системі в поняття якого входить не тільки педагогічний процес, але й спеціальні форми організації людей, програми, нормативні вимоги. Фізична підготовка - це спеціалізований процес фізичного виховання направлений на вирішення будь-якого практичного завдання (наприклад - фізична підготовка спортсменів). Необхідно було усвідомити, що передача і використання досвіду, засновані на механізмах соціальних відношень, розуміння ролі спілкування для збереження набутих людьми знань і навиків та їх вдосконалення привело до виникнення ціленаправленого процесу навчання і виховання, в тому числі і фізичного виховання.

Зміст

Тема: Теорія і методика фізичного виховання як наука і навчальний предмет

Тема: Засоби фізичного виховання

Тема: Методи фізичного виховання

Тема: Система фізичного виховання

Тема: Задачі, принципи фізичного виховання

Тема: Рухові якості людини. Швидкість як рухова якість людини. Основи методики розвитку швидкості

Тема: Сила як рухова якість людини. Основи методики розвитку сили

Тема: Витривалість як рухова якість людини. Основи методики розвитку витривалості

Тема: Гнучкість як рухова якість людини. Основи методики розвитку гнучкості. Спритність як рухова якість людини. Основи методики розвитку спритності

Тема: Бистрість як рухова якість людини. Основи методики розвитку бистрості

Тема: Соціальні функції спорту

Тема: Соціально-політичні і правові аспекти олімпійського спорту

Тема: Теорія і методика фізичного виховання як наука і навчальний предмет

План.

1. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.

2. Соціальна обумовленість виникнення та розвитку фізичного виховання.

3. Теорія і методика фізичного виховання як наука і навчальний предмет, її звязок з іншими дисциплінами.

4. Джерела та етапи виникнення теорії і методики фізичного виховання.

Література

1. Теория и методика физического воспитания: Учебник пособие для студентов факультета физического воспитания пед. ин-тов. / Под ред. Б.А. Ашмарина - Москва: Просвещение, 1979. - С. 36-58.

2. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физ. культуры. / Под общей ред. Л.П. Матвеева, А.Д. Новикова. - 2-е изд., испр. и доп. - Т. 2. - Москва: Физкультура и спорт, 1976. - 256 с.

3. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Тернопіль: Богдан, 2001. - 272 с.

4. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 183.

1. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.

1. Теория и методика физического воспитания: Учебник пособие для студентов факультета физического воспитания пед. ин-тов. / Под ред. Б.А. Ашмарина - Москва: Просвещение, 1979. - С. 36-58.

2. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физ. культуры. / Под общей ред. Л.П. Матвеева, А.Д. Новикова. - 2-е изд., испр. и доп. - Т. 2. - Москва: Физкультура и спорт, 1976. - 256 с.

3. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Тернопіль: Богдан, 2001. - 272 с.

4. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 183.

Вступ. Для вирішення оздоровчих, освітніх та виховних завдань фізичного виховання використовують такі засоби: фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники. Кожна група засобів має свій вплив на організм людини. Використовуючи у фізичному вдосконаленні особистості фізичні вправи, потрібно завжди правильно реалізувати природні чинники (сонце, повітря і вода) та гігієнічні чинники (раціональний режим дня, харчування, гігієна особиста і громадська тощо).

Комплексне і грамотне поєднання всіх засобів фізичного виховання дозволяє досягати найбільшого ефекту у процесі фізичного вдосконалення особистості. У цьому основна суть побудови навчально-тренувального процесу у будь-якому виді спорту, а також у проведенні всіх форм занять з фізичного виховання в навчальному закладі.

1. Характеристика фізичних вправ як основного засобу фізичного виховання

Будь-яка рухова діяльність (гра в баскетбол, волейбол та ін.) складається з рухів (підняти руку, ногу, нахилитись вперед, назад..) та рухових дій (передача, ведення мяча, подвійний крок..).

Рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям, називаються фізичними вправами.

Фізичними вправами можуть називатися рухові дії, які виконуються багато разів і за допомогою яких розвивають фізичні якості. Фізичні вправи можуть мати оздоровче, освітнє та виховне значення (рис. 1).

Рис. 1. Значення фізичних вправ

Оздоровче значення фізичних вправ полягає у тому, що вони: v сприяють гармонійному розвитку форм і функцій організму людини;

v зміцнюють здоровя;

v загартовують організм;

v підвищують фізичну і розумову працездатність;

v удосконалюють будову тіла і формують правильну поставу;

v вирішують завдання фізичної рекреації та реабілітації.

Освітнє значення фізичних вправ полягає у тому, що вони: v надають знання про їх вплив на організм людини;

v формують рухові вміння і навички;

v розвивають фізичні якості.

Виховне значення фізичних вправ полягає у тому, що вони: v виховують моральні та вольові якості;

v виховують інтерес, переконання до їх систематичного виконання на користь здоровя людини.

Фізичні вправи - основний засіб у фізичному вихованні. Фізичні вправи насамперед необхідні для поліпшення здоровя. Наприклад, загальновизнано важливе їх значення у попередженні відхилень у фізичному розвитку та анатомофізіологічних порушень опорно-рухового апарату людини, велика роль у виявленні неспецифічних захворювань дихальної системи, порушень обміну речовин, розладів травлення. Фізична культура є істотним чинником профілактики неврозів. Особливо важлива профілактична роль фізичної культури у період росту організму. Вона сприяє формуванню дитячого організму, попередженню порушень постави та деформації хребта. У дослідженнях науковців встановлено, що діти, які займаються спортом, значно менше хворіють на ангіну, легеневі хвороби, ревматизм, інфекційні неспецифічні артрити тощо, ніж діти, які ним не займаються.

2. Класифікація фізичних вправ. Допоміжні засоби фізичного виховання.

Класифікація - це системно узгоджена побудова (структуризація) певних процесів, явищ, предметів на підставі певних критеріїв.

Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємоповязані групи за спеціальними ознаками. Єдиної загальної класифікації фізичних вправ немає і не може бути, оскільки кожна фізична вправа має не одну, а декілька характерних ознак. В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково-обґрунтовані для практичного застосування класифікації фізичних вправ за такими ознаками.

1. Класифікація фізичних вправ за певними ознаками впливу на прояв і розвиток фізичних якостей: v силові (передбачають подолання опору);

v швидкісні (передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю);

v швидкісно-силові (вимагають прояву великих зусиль за короткий час);

v на витривалість (передбачають тривале виконання рухових дій без перерви);

v на спритність (виконання вимагає координаційних дій);

v на гнучкість (виконання з великою амплітудою);

v на рівновагу (виконуються на обмеженій площі опори - на підвищенні).

2. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань: v основні (змагальні);

v підготовчі;

v підвідні.

3. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку груп мязів: вправи для мязів рук, ніг, плечового поясу, тулуба, шиї тощо.

4. Класифікація фізичних вправ за видами спорту (гімнастичні, легкоатлетичні тощо).

3. Техніка фізичних вправ. Параметри техніки.

Техніка фізичних вправ - це способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання виконується з найбільшою ефективністю.

Техніка фізичних вправ постійно розвивається: удосконалюється звична техніка, іноді відмирають старі способи, народжуються нові.

Техніка фізичних вправ складається з певних компонентів і має певні фази (рис. 2).

Рис. 2. Компоненти та фази техніки фізичних вправ

1. Значення рухів, які входять до складу рухової дії, неоднакове, тому прийнято компоненти розрізняти на основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і деталі.

Основа техніки рухів - це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які необхідні для вирішення рухового завдання певним способом (почерговість прояву мязових зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом). Вилучення хоча б одного з цих компонентів робить неможливим вирішення рухового завдання.

Визначальна ланка техніки - це найбільш важлива частина способу вирішення рухового завдання. Наприклад, при стрибках у висоту з розбігу - це відштовхування, поєднане із швидким і високим махом ногою; в метаннях - фінальне зусилля. Виконання рухів, що складають визначальну ланку, як правило, відбувається в порівняно короткий проміжок часу і вимагає максимальних мязових зусиль.

Деталі техніки - це другорядні особливості елементів рухової дії, які не порушують його основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними у різних виконавців і в більшості випадків залежать від їх індивідуальних та функціональних особливостей.

2. Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються в певній послідовності і їх можна поділити на три фази: підготовчу, основну та заключну.

У підготовчій фазі створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі.

Але є рухові дії, підготовча фаза яких повязана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі.

Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору, найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючи рухи після випуску предметів у метаннях тощо.

Усі рухи людини протікають у просторі та часі і виконуються з певним зусиллям. До характеристики рухів (фізичних вправ) належать такі: просторові, часові, просторово-часові, динамічні, ритмічні та якісні характеристики.

До просторових характеристик техніки фізичних вправ належать положення тіла і траєкторія руху частин тіла.

Положення тіла. Під час виконання багатьох фізичних вправ належать положення тіла, або його окремі частини не тільки переміщуються одна відносно одної, але й зберігають нерухоме положення завдяки статичному напруженню мязів.

Стартове положення - це стан "оперативного спокою”, в якому немає зовнішніх рухів, але концентровано втілюється цілеспрямованість до дії.

Траєкторія руху визначається шляхом, пройденим тілом від початкового до кінцевого положення, і вимірюється в лінійних одиницях.

Амплітуда - це розмах руху. Її величина визначається в кутових градусах, лінійних мірах, або за домовленістю. Рухи дуже великої амплітуди називаються розмашистими. Рухи з малою величиною шляху - дрібними.

З позиції біомеханіки рухи характеризуються у часі його моментами, тривалістю і темпом. Змінюючи тривалість виконання вправ, можна регулювати загальний обсяг навантаження.

Під темпом розуміють частоту повторення циклів руху або кількість рухів за одиницю часу. Від ступеня своєчасності й узгодженості рухів у часі залежить виконання рухової дії взагалі, її ефективність та зовнішня результативність. Особливо високі вимоги до точності керування рухами в часі висуваються в швидкоплинних фізичних вправах, таких як: спринтерський біг, стрибки, метання, а також у багатьох швидкісних діях в спортивних іграх, єдиноборствах та ін.

До просторово-часових характеристик належать швидкість руху і прискорення.

Швидкість руху - це переміщення тіла в просторі за одиницю часу. Якщо швидкість руху стала в усіх точках шляху, то такий рух називається рівномірним, якщо вона змінюється - нерівномірним. Зростання швидкості за одиницю часу називається прискоренням.

Сили, що впливають на рух тіла людини (динамічні), можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх сил належать: активні сили рухового апарату; пасивні сили опорно-рухового апарату - еластичні сили мязів, вязкість мязів та ін., реактивні сили, що виникають при взаємодії ланок тіла в процесі рухів з прискоренням.

До зовнішніх сил належать: гравітаційні сили (сила ваги власного тіла); сила реакції опори; сила опору зовнішнього середовища (вода, повітря) і фізичних сил (суперники в боротьбі); зовнішні обтяження, інерційні сили предметів, які переміщує людина.

До ритмічних характеристик належить ритм. Ритм - одна з найбільш інтегральних характеристик техніки рухів.

У практиці фізичного виховання, окрім названих вище, використовують якісні характеристики рухів. Як правило, вони відповідають на питання, як виконується рухова дія, а саме: точно, економно, енергійно, плавно, еластично.

Точні рухи характеризують високу ефективність досягнення мети, наприклад, влучення мячем у баскетбольний кошик. Крім цього, точність руху може характеризуватись відсутністю будь-яких відхилень від заданої форми.

Економні рухи - це рухи, які характеризуються відсутністю або мінімумом зайвих, непотрібних рухів.

Енергійні рухи - визначаються вираженою силою і потужністю.

Плавні рухи - характеризуються плавною зміною мязових напружень, які дозволять виконавцю виконувати рухи з прискоренням і з сповільненням.

Еластичні рухи - характеризуються тривалими амортизаційними фазами, які дозволяють виконавцю послабити силу поштовхів або ударів.

Тема: Методи фізичного виховання

План.

1. Рухові дії як предмет навчання. Рухові вміння та навички.

2. Етапи навчання руховим діям.

3. Методи навчання у фізичному вихованні.

Література

1. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физ. культуры. / Под общей ред. Л.П. Матвеева, А.Д. Новикова. - 2-е изд., испр. и доп. - Т. 1. - Москва: Физкультура и спорт, 1976. - 304 с.

2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Тернопіль: Богдан, 2001. - 272 с.

3. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 183.

4. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте. - Москва: Физкультура и спорт, 1993. - С. 181.

1. Рухові дії як предмет навчання. Рухові вміння та навички.

Однією із сторін фізичного виховання є навчання. У фізичному вихованні навчання характеризується як організований процес передачі і засвоєння систем спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне вдосконалення людини.

У процесі навчання рухових дій необхідно памятати, що: v необхідною умовою оволодіння навчальним матеріалом є активна рухова діяльність людини. Тому у процесі навчання слід враховувати біологічні закономірності працездатності людини;

v побудова процесу навчання залежить від структурної складності рухової дії, що вивчається;

v навчання рухових дій суттєво залежить від співвідношення техніки і фізичних якостей при їх виконанні, специфіки фізичних якостей, що виявляються в них і необхідного рівня їх прояву.

В результаті засвоєння рухових дій виникають певні функціональні утворення, які називають руховими вміннями і навичками.

Рухове вміння - це такий рівень володіння руховою дією, який характеризується необхідністю детального свідомого контролю за діями, невисокою швидкістю виконання, нестабільністю та не економністю рухів, нестійкістю до дії несприятливих чинників, наявністю зайвих рухів.

Формування рухових вмінь вимагає від людини активної участі в навчальному процесі, привчає аналізувати сутність поставлених завдань, умови виконання, керувати власною розумовою, відчуттєвою і руховою діяльністю.

Рухова навичка - це такий ступінь володіння технікою дії, при якому керування рухами відбувається автоматично, вирізняється високою стабільністю і надійністю, економністю, плавністю.

Рухові навички можуть мати позитивний або негативний перенос.

"Позитивний перенос" навичок - це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка полегшує формування наступної навички.

"Негативний перенос" навичок - це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка ускладнює вивчення наступної навички.

2. Етапи навчання руховим діям

У фізичному вихованні структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи: v етап початкового розучування;

v етап поглибленого розучування;

v етап закріплення і вдосконалення.

Мета початкового розучування - навчити основ техніки рухової дії, сформувати вміння виконувати її в загальних рисах, в основному варіанті.

Завдання цього етапу: 1. Створити загальне уявлення про рухову дію і осмислити її суть.

2. Навчити частин техніки дії, які раніше не були засвоєнні.

3. Сформувати загальний ритм рухового акту.

4. Усунути зайві рухи, які грубо спотворюють техніку.

Основні помилки на стадії формування початкового вміння є такі: v внесення в руховий акт додаткових, непотрібних рухів;

v відхилення рухів за напрямком і амплітудою;

v зайва напруженість багатьох мязових груп;

v спотворення загального ритму дії.

Основними причинами цих помилок є: v недостатня фізична підготовленість;

v боязнь, що призводить до надмірного напруження мускулатури і обмеження амплітуди рухів;

v недостатнє розуміння рухового завдання;

v недостатній самоконтроль рухів;

v дефекти у виконанні попередніх частин рухової дії;

v втома;

v негативний перенос навичок;

v несприятливі умови виконання рухових дій.

Мета етапу поглибленого розучування - завершити формування рухової дії в основному варіанті на рівні навички і створити основу для формування умінь виконувати її в різноманітних умовах.

Для досягнення цієї мети вирішуються такі завдання: 2. Поглибити розуміння закономірностей рухової дії, що вивчається.

3. Уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей, посилити самоконтроль.

4. Домогтися правильного виконання вправи.

5. Створити передумови варіативного виконання дії.

Навчання на цьому етапі будується таким чином, щоб забезпечити виконання вправи на рівні рухового вміння і сприяти її переходу до навички.

Мета етапу закріплення і вдосконалення - завершити формування рухової навички.

Для досягнення мети вирішуються такі завдання: 1. Закріпити навичку володіння технікою дії.

2. Забезпечити варіативність застосування сформованої навички в різних умовах.

3. Завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи.

Для закріплення навички, забезпечення варіативності її виконання такі методи: v стандартно-повторної та повторно-варіативної вправи;

v змінюють зовнішні умови виконання;

v регулюють фізичний і психічний стан;

v поєднують вивчену на другому етапі вправу з іншими діями;

v підвищують обсяг та інтенсивність виконуваної роботи.

Причинами помилок на цьому етапі є: v надмірна, тривала концентрація уваги на контролі за деталями дії;

v порушення міри варіативності вправ і умов їх виконання;

v порушення співвідношення між відпрацюванням рухової навички і вихованням рухових якостей.

3. Методи навчання у фізичному вихованні

Методи - це способи взаємної діяльності учня і вчителя, спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань.

Методичні прийоми - це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.

У процесі фізичного виховання використовують три групи методів: І. Практичні методи (методи вправляння) (рис. 1).

ІІ. Методи використання слова.

ІІІ. Методи демонстрації

Рис. 1. Система практичних методів фізичного виховання

І. Практичні методи поділяють на три групи: 1. методи навчання рухових дій;

2. методи вдосконалення рухових дій;

3. методи тренування (методи розвитку рухових якостей).

1. До методів навчання руховим діям належать такі методи: v метод навчання вправ загалом;

v метод навчання вправ по частинах;

v метод підвідних вправ.

2. До методів удосконалення і закріплення рухових дій належать такі методи: v ігровий метод;

v змагальний метод.

3. До методів тренування належать такі методи: a. метод безперервної вправи;

b. метод інтервальної (повторної) вправи;

c. метод комбінованої вправи. a. Метод безперервної вправи включає в себе такі методи: v метод безперервної варіативної вправи;

v метод безперервної регресуючої вправи;

v метод безперервної прогресуючої вправи;

v метод безперервної рівномірної вправи. b. Метод інтервальної (повторної) вправи включає в себе такі методи: v метод інтервальної (повторної) варіативної вправи;

v метод інтервальної (повторної) регресуючої вправи;

v метод інтервальної (повторної) прогресуючої вправи;

v метод інтервальної (повторної) рівномірної вправи. c. Метод комбінованої вправи включає в себе такі методи: v метод колового тренування;

v метод комбінованої вправи з різним сполученням структури та змісту завдань;

v метод комбінованої вправи з різним сполученням змісту завдань;

v метод комбінованої вправи з різним сполученням структури завдань;

ІІ. Методи використання слова

У процесі фізичного виховання використовуються загально-педагогічні прийоми методу слова: 1. Розповідь - застосовується при ознайомленні з вправою, організації ігрової діяльності, повідомленні завдань.

2. Опис - використовується для ознайомлення з технікою вправ.

3. Пояснення - це прийом передачі інформації про техніку виконання вправи.

4. Інструкції і вказівки - використовується для передачі інформації про допущені помилки, правила техніки безпеки та ін.

5. Бесіда - використовується з метою поглиблення і розширення знань, виявлення інтересів і бажань, оцінки виконаної роботи.

6. Словесні оцінки - відіграють роль мовного схвалення або осуду діяльності.

7. Команда - служить сигналом для спільних дій, використовується для швидкого виконання дій або зміни характеру діяльності.

8. Підрахунок - допомагає визначити необхідний темп і ритм дій.

ІІІ. Методи демонстрації

Розрізняють дві основні форми показу: 1. Демонстрація поз і рухів (безпосередній показ або пряма наочність).

При використанні безпосереднього показу вправ можна рекомендувати: v показувати тільки тоді, коли людина за поясненням не може уявити рухову дію і правильно її виконати;

v використовувати повільний показ, який дає можливість краще сприйняти структуру вправи, що виконується;

v показувати одну дію варто не більше двох трьох разів;

v доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією і виконанням;

v показ повинен служити точним взірцем того, що потрібно відтворити.

2. Використання ілюстративних матеріалів (опосередкована наочність).

До використання ілюстративних матеріалів висувають такі вимоги: v корисно поєднувати демонстрацію "сповільненою” із звичайною кінострічкою за схемою: звичайна - "сповільнена" - звичайна;

v викладачу необхідно завчасно вивчити матеріали демонстрації, визначити сторони і деталі, на які потрібно звернути особливу увагу учнів;

v до аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів необхідно залучати навчаючогося.

Тема: Система фізичного виховання

План.

1. Поняття про систему фізичного виховання.

2. Складові системи фізичного виховання.

Література

1. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физ. культуры. / Под общей ред. Л.П. Матвеева, А.Д. Новикова. - 2-е изд, испр. и доп. - Т. 1. - Москва: Физкультура и спорт, 1976. - 304 с.

2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Тернопіль: Богдан, 2001. - 272 с.

3. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 183.

4. Закон України "Про фізичну культуру і спорт”. - К., 1993. - 22 с.

5. Цільова комплексна програма "Фізичне виховання - здоровя нації”. - К., 1998 - 44 с.

1. Поняття про систему фізичного виховання (СФВ).

Головною рушійною силою розвитку суспільства є певні потреби. Розрізняють потреби особисті, групові та суспільні. Крім того, вони можуть бути матеріальними і духовними.

Для забезпечення конкретних потреб у кожному суспільстві формуються відповідні системи.

Система - це сукупність певних елементів, організаційно обєднаних в одне ціле спільною функцією для забезпечення тієї чи іншої потреби цілого суспільства, групи людей або однієї людини.

Наприклад, для забезпечення потреби в інтелектуальному розвитку створюється система освіти. Для своєї безпеки суспільство створює систему оборони, для лікування - систему охорони здоровя. Для задоволення потреби у формуванні всебічно розвиненої особистості суспільство формує систему фізичного виховання.

Система фізичного виховання - це історично зумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає теологічні, науково-методичні, програмно-нормативні, організаційні основи, що забезпечують фізичне виховання громадян.

Система фізичного виховання тісно повязана з іншими соціально-економічними системами суспільства: економікою, політикою, наукою і культурою. Будучи однією із сфер прояву суспільних відносин, вона розвивається під впливом змін які відбуваються в даних системах. Своїми різними формами система фізичного виховання включена у всі основні види соціальної діяльності людини. Вона задовольняє не тільки потреби в русі (біологічні) а і соціальні - формування особистості, вдосконалення суспільних відносин. Реалізуючи свої специфічні функції система фізичного виховання здатна повністю задовольняти потреби людей в руховій активності, забезпечуючи високий рівень здоровя і фізичної дієздатності. Реалізуючи свої виховні, педагогічні функції система фізичного виховання вирішує завдання естетичного, трудового, інтелектуального розвитку.

Мета системи фізичного виховання - це очікуваний результат фізичного вдосконалення, формування фізично здорових людей (духовне багатство і моральна чистота).

Мета системи фізичного виховання також може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, повязаних з біологічним і духовним розвитком, здоровям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних чинників.

Мета навчання - це ідеальна модель бажаного результату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть у процесі спеціально організованої системи послідовної взаємодії вчителі та учні.

За значенням і тривалістю розрізняють: Мету-ідеал - це бажаний кінцевий результат, якого можна лише прагнути, постійно наближаючись до нього;

Стратегічну мету - вона охоплює великі системи, глобальні проблеми, визначає основні принципи діяльності, зумовлює довгостроковий бажаний результат;

Тактичну мету - вона спрямована на отримання бажаного результату у близькому майбутньому за рахунок певного способу дії, лінії поведінки;

Оперативну мету - вона визначається на короткий проміжок часу для отримання бажаного результату негайно.

2. Складові системи фізичного виховання.

Зміст системи фізичного виховання розкривають її телеологічні, науково-методичні, програмно-нормативні та організаційні основи.

Телеологічні основи

Телеологія - це наука, за якою розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, а все в розвитку природи й суспільства доцільне.

Визначаючи мету, роль і місце фізичного виховання у загальній системі виховання, керуються визнаними загальнолюдськими цінностями. Тому погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах природовідповідності, гуманізму і демократизму цього процесу.

Принцип природовідповідності передбачає врахування у процесі фізичного виховання закономірностей циклічності побутових, трудових і святкових явищ і процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної спільноти людей у конкретному природному середовищі.

Демократизація процесу фізичного виховання відрізняється тим, що проблеми учнів вирішуються з їхньою активною участю. Вони обговорюють плани своєї діяльності, приймають рішення, вибирають оптимальний варіант, але при цьому залишають за викладачем право приймати остаточні рішення.

Принцип гуманізму базується на таких ідеях: v врахування вікових і психологічних особливостей;

v турбота про здоровя і належний фізичний розвиток;

v врахування інтересів у навчанні;

v підкреслення ролі морального виховання;

v піднесення ролі викладача у суспільстві.

Науково-методичні основи.

Сучасна система базується на широкому комплексі наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання законів, яким підпорядковане фізичне виховання.

Науково-методичну основу системи фізичного виховання утворюють такі науки: v суспільні (історія і організація фізичної культури, соціологія спорту), v природничі (прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії, біомеханіки, гігієни, медицини), v психолого-педагогічні (психологія, педагогіка) науки.

Ці науки безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних закладів, аспірантур і докторантур, де готуються науково-педагогічні кадри.

Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання спеціальної літератури, проведення наукових, науково-практичних, науково-методичних конференцій і виставок, через періодичну пресу.

Програмно-нормативні основи

Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у певних документах і матеріалах. До них належать: 1. Закон України "Про фізичну культуру і спорт”;

2. Цільова комплексна програма розвитку фізичної культури;

3. Державні вимоги до фізичного виховання;

4. Навчальні програми для всіх ланок системи;

5. Національна спортивна класифікація;

6. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.

1. Закон України "Про фізичну культуру і спорт" введено в дію Постановою Верховної Ради України 24 грудня 1993 року. Законом гарантується права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури.

2. Цільова комплексна програма "Фізичне виховання - здоровя нації" затверджена Указом Президента від 1 вересня 1998 р. Програма розкриває основні напрямки державної політики в галузі фізичної культури і спорту, визначає роль фізичної культури і спорту у житті суспільства, показує тенденції розвитку фізкультурно-спортивного руху та накреслює практичні заходи щодо впровадження фізичної культури в побуті громадян. 3. "Державні вимоги до фізичного виховання" - містять основні положення фізичного виховання, характеристику рівнів, зміст та форми фізичного виховання, оцінку діяльності тих, хто організовує і проводить фізичне виховання, кадрове забезпечення та керівництво фізичним вихованням.

4. Навчальні програми - визначають обсяг знань, умінь і навичок виконувати рухові дії, що підлягають засвоєнню за роками навчання і сприяють розвитку особи відповідно до державних вимог. Іншими словами, навчальна програма - це сукупність теоретичного і практичного матеріалу, спеціально підібраного для вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань фізичного виховання. Сьогодні розробляються програми трьох рівнів: базові програми, регіональні навчальні програми, робочі програми.

Базові програми визначають мінімальний рівень фізкультурної освіти, яку держава зобовязується забезпечити всім дітям, учням, студентам і військовослужбовцям незалежно від типу і форми власності навчально-виховного закладу, в якому вони навчаються, регіону проживання, національності, індивідуальних особливостей.

Регіональні навчальні програми враховують регіональні і національні особливості та традиції, кліматичні та екологічні умови, визначають рівні рухової підготовленості учнів та студентів у навчальних закладах різних регіонів України.

Робочі програми - їх зміст визначають викладачі конкретного навчального закладу, враховуючи місцеві кліматичні та екологічні умови, традиції і матеріальну базу навчального закладу, інтереси учнів і рівень їх підготовленості, кількість уроків, відведених на предмет у кожному навчальному закладі.

5. Національна спортивна класифікація. Єдина спортивна класифікація України видається на 4 роки (олімпійський цикл) і є нормативним документом галузі фізичної культури і спорту. Вона забезпечує єдину систему оцінки рівня спортивної майстерності і спортивних досягнень та встановлює нормативи і вимоги для присвоєння спортивних розрядів і звань.

6. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 року). Загальні нормативи фізичної підготовленості повинні бути доступні кожному за умови певної підготовки для їх досягнення. Тестування фізичної підготовленості населення включає виконання комплексу рухових дій, що дозволяють визначити і оцінити рівень розвитку основних рухових якостей - витривалості, сили, бистроті, спритності, гнучкості, що мають суттєве значення для життєдіяльності людини, її фізичного стану і здоровя.

Організаційні основи

Організаційні основи передбачають функціонування відповідних організацій, установ і товариств, що керують розвитком фізичної культури і спорту в Україні.

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту є Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму (очолює М. Булатові).

Рада Міністрів автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування створюють у своєму складі відповідні органи з питань фізичної культури і спорту.

З іншого боку, держава сприяє розвитку суспільної активності і залучає громадські організації до управління в галузі фізичної культури і спорту. До громадських організацій належать: спортивні клуби, спілки і товариства, національні спортивні федерації, Національний Олімпійський комітет України.

Всі організації, що забезпечують функціонування галузі "Фізична культура і спорт”, обєднані спільною метою і завданнями, що полягають у задоволенні індивідуальних та суспільних запитів і потреб громадян України у фізичній і спортивній підготовці.

Основні напрямки системи фізичного виховання: Загальне фізичне виховання;

Фізичне виховання з професійною спрямованістю;

Фізичне виховання з спортивною спрямованістю.

Перший напрямок - спрямований на зміцнення здоровя і підтримку працездатності в навчальній і трудовій діяльності. У відповідності з цим зміст фізичного виховання спрямований на оволодіння життєво важливими руховими діями і розвиток сили, витривалості, спритності і т.д.

Загальне фізичне виховання здійснюється в дитячих дошкільних закладах, на уроках фізичного виховання в ЗОШ та ВНЗ, в секціях (групах ЗФП), в групах здоровя.

Другий напрямок - фізичне виховання з професійною спрямованістю забезпечує рівень фізичної підготовки, який необхідний людині в конкретному виді трудової діяльності. Фізичне виховання спрямоване на підготовку людини до вибраної нею професії. Результат подібної підготовки виражений в певному рівні фізичної готовності засвоювати вибрану професію і ефективно працювати.

Зміст фізичної підготовки і фізичної підготовленості обумовлений вимогами конкретного виду професійної діяльності.

Третій напрямок - фізичне виховання із спортивною спрямованістю забезпечує можливість спеціалізуватись у вибраному виді фізичних вправ і досягати в них максимальних результатів. Фізичне виховання, спрямоване на підготовку до високих досягнень у вибраному виді спорту, називається спортивним тренуванням.

Умови функціонування СФВ

Перша і головна умова - бажання реалізувати свої права на фізичний та духовний розвиток, які передбачені Законом України "Про фізичну культуру і спорт”.

Другою такою умовою є належна матеріально-технічна база та фінансове забезпечення галузі.

Третя визначна умова - забезпечення галузі "Фізична культура і спорт" висококваліфікованими фахівцями - професіоналами.

Тема: Задачі, принципи фізичного виховання

План.

1. Мета і задачі фізичного виховання.

2. Загальні (соціальні) принципи фізичного виховання.

3. Педагогічні (дидактичні) принципи фізичного виховання.

4. Специфічні принципи фізичного виховання.

Література

1. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физ. культуры. / Под общей ред. Л.П. Матвеева, А.Д. Новикова. - 2-е изд, испр. и доп. - Т. 1. - Москва: Физкультура и спорт, 1976. - 304 с.

2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Тернопіль: Богдан, 2001. - 272 с.

3. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 183 с.

4. Тер-Ованесян А.А. Педагогика спорта. - Москва: Физкультура и спорт, 1986.

1. Мета і задачі фізичного виховання

Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети.

Мета - це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина.

Вона випливає з певних потреб окремої людини, групи людей, всього суспільства.

Першою потребою, яка спонукає людину до руху, є біологічна потреба, повязана з розвитком рухового апарата в певному віці. Вона зявляється в ранньому дитинстві і поступово згасає, починаючи з підліткового періоду розвитку. Проте, біологічна потреба рухатись живе в людині протягом всього життя і повинна постійно задовольнятись.

Другою потребою є потреба у всебічно гармонійному розвитку особистості. У цьому однаково зацікавлені і кожна окремо взята особа і суспільство в цілому.

Третя потреба повязана із здоровям. Заняття фізичними вправами сприяють поліпшенню фізичного і духовного здоровя. Здоровя людини на 50% залежить від активного способу життя.

Четверта потреба полягає у підготовці членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини. Ця потреба визначає прикладність фізичного виховання, його практичну роль у суспільстві.

Пята потреба повязана з необхідністю навчатись раціонально організовувати дозвілля і проводити вільно час, наповнюючи його зміст фізичними вправами, іграми, розвагами.

Шоста потреба передбачає прагнення людей до спілкування та згуртування у групи для здійснення спільних дій.

Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послід