Фізичне виховання в спадщині українських педагогів - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спортуРоботу виконано у Львівському державному інституті фізичної культури Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України. Гринів Олег Іванович, Львівський державний інститут фізичної культури, професор кафедри українознавства. доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Нісімчук Андрій Сергійович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри педагогіки Захист відбудеться 15 листопада 2001 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.829.01 Львівського державного інституту фізичної культури (79000, м. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного інституту фізичної культури (м.В сучасній Україні відбуваються активні процеси реформування освітньої, соціокультурної сфери, в тому числі галузі фізичного виховання; спостерігається чималий інтерес до історичного минулого, до культурно-педагогічної спадщини українського народу, чимала частка якої тривалий час замовчувалася й залишалася недостатньо вивченою на науковому рівні. Потреба розбудови національної системи фізичного виховання зумовила зростання зацікавлення до педагогічної спадщини українських педагогів як важливої парадигми розвитку сучасної наукової теорії та практики тіловиховання. “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції фізичного виховання в системі освіти (1997), зваживши актуальність обраної проблеми, її нерозробленість у сучасній науці, ми обрали темою дослідження: “Фізичне виховання в спадщині українських педагогів (друга половина ХІХ - перша половина ХХ століття)”. Дослідження проводилося відповідно до Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту Державного комітету України з фізичної культури і спорту на 1998-2000 роки за темою: 1.1.3 “Історико-методологічні аспекти розвитку вітчизняної фізичної культури”. Хронологічні межі дослідження визначено періодом другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття, тобто часом формування та розвитку національної системи фізичного виховання та виокремленням тіловиховання в окрему галузь.У першому розділі - “Фізичне виховання у творчій спадщині європейських мислителів-педагогів від найдавніших часів до початку ХХ ст.” аналізується ставлення до фізичного виховання відомих європейських педагогів різних епох: античної педагогіки, середньовіччя, християнства, епохи Відродження (італійського, німецького, французького). У третьому розділі “Фізичне виховання як пріоритетний напрям педагогічної науки другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття” проаналізовано основні чинники, які виводять фізичне виховання на передові позиції педагогіки. XIX ст. позиція влади в організації фізичного виховання учнівської молоді носила більш конструктивний характер: створювалися комісії та комітети для розвязання конкретних питань; готувалися інструктивні документи для навчальних закладів; вживалися практичні заходи щодо вирішення кадрових проблем (відкриття короткотермінових курсів для підготовки вчителів гімнастики і гімнастичних відділень при однорічних курсах підготовки вчителів; здійснення допуску до викладання гімнастики в навчальних закладах випускників приватних гімнастичних шкіл; субсидування курсів педагогічних товариств та ін.); стимулювалася діяльність громадських організацій, приватних осіб і створення дитячих самодіяльних організацій; впроваджувалися у шкільну практику різноманітні форми активного відпочинку, а також уперше було сформовано державний орган управління фізичним вихованням і спортом - “Міжвідомчу раду з фізичного розвитку”. Ушинський підходив до фізичного виховання як до освітнього і гігієнічного засобу, намагався практично вирішувати проблему кваліфікованих вчителів фізичного виховання. Підтверджуючи необхідність організації фізичного виховання, педагог наголошує, що здоровя, сила, спритність, працездатність - найцінніші блага для кожної людини, оскільки вони “наділяють її багатьма радостями життя, а без них воно стає тяжким і нецікавим.” В основу системи фізичного виховання він поклав, розроблену ним, вікову періодизацію розвитку дитини: від народження до 7 років - початкове фізичне виховання, де першочерговим завданням є розвиток тілесних сил; від 7 до 14 років - фізичне виховання “періоду отроцтва”, де особлива увага має приділятися фізичному і духовному вихованню; від 14 років - період розвитку та збереження тілесних та духовних сил людини.Вивчення і аналіз розвитку фізичного виховання в античному світі, у новий період - в країнах Європи показує, що значний поступ у тілесному вихованні відбувається під впливом філософських поглядів, думок педагогів, інших вчених-мислителів, які не залишаються осторонь у ході історичного розвитку теорії тіловиховання. Значний внесок у розвиток теорії та практики фізичного виховання на українських та російських землях зробили українські педагоги (К.

Основний зміст дисертації