Виділення руху як функціонального елемента поведінки об"єкта. Історичний аспект та фізіологічні умови формування руху. Принцип зміни діяльності організму під час занять фізичною діяльністю. Циклічні та ациклічні вправи і характеристика статичних зусиль.
Позами людського тіла можуть бути: лежання, сидіння, стояння, виси, упори, стойка на кистях та ін. Така поза більш стійка, оскільки загальний центр тяжіння тіла знаходиться нижче, ніж при стоянні "струнко" або стоянні на ковзанах, на носках чи на колоді. Про це свідчать відсутність збільшення величини відношення артеріовенозної різниці до хвилинного обєму дихання, значно менший кисневий ефект дихального та серцевого циклів, високі вентиляційні та гемодинамічні еквіваленти, менші, ніж при динамічній роботі, артеріовенозна різниця за киснем, а також утилізація кисню з альвеолярного повітря і крові і значно нижчі показники споживання кисню, швидкості його транспортування та надходження до легенів. Якби ці системи змогли за час пробігання 100 м повністю забезпечити організм киснем, то вони доставили б мязам більше 40 л кисню за 1 хв. В результаті гліколізу, за рахунок енергії якого в основному і відбувається ця робота, в кров надходить багато молочної кислоти, її рівень у крові високотренованих спортсменів після пробігання 1500 м може перевищувати 200 мг%, в результаті чого настає зрушення РН крові в кислу сторону (РН може знижуватись до 7), накопичується великий кисневий борг.Рух організму - це результат скорочення скелетних мязів, що забезпечують пози, переміщення частин і всього тіла в просторі. У людини рухи контролюються безперервно всією діяльністю мозку. Цю складну сукупність рухових проявів вже давно стали розділяти на окремі компоненти і складові, прагнучи зрозуміти і охарактеризувати їх сутність та походження. Пошук функціональної ланки стосовно до опису поведінки обєкта призвів до виділення руху як своєрідного функціонального елемента. Виділивши спеціальні форми прояву скорочення мязів, рухів у суглобах, біологія і фізіологія у своєму подальшому розвитку головну увагу приділили тим конкретним механізмам, які обумовлювали і сам факт прояву цих рухів, і природу їх походження.
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Фізіологічна характеристика формування руху
Розділ 2. Характеристика фізичних вправ
2.1 Фізіологія фізичних вправ та спорту. Характеристика фізичних вправ
2.2 Історичний аспект та поява фізіології вправ
2.3 Фізіологія фізичних навантажень та інші галузі
Вывод
Рух організму - це результат скорочення скелетних мязів, що забезпечують пози, переміщення частин і всього тіла в просторі. У людини рухи контролюються безперервно всією діяльністю мозку. Цю форму активності називають довільною. Узгодження діяльності різних мязових груп при здійсненні рухів називається координацією. Цю складну сукупність рухових проявів вже давно стали розділяти на окремі компоненти і складові, прагнучи зрозуміти і охарактеризувати їх сутність та походження.
Аналіз поведінки організму як наукової проблеми став обєктом біології, фізіології, психології, етології, біокібернетики, біоніки і т. д. Пошук функціональної ланки стосовно до опису поведінки обєкта призвів до виділення руху як своєрідного функціонального елемента. Саме рух є одним з основних проявів існування тваринного світу і прогресу в його еволюції. Виділивши спеціальні форми прояву скорочення мязів, рухів у суглобах, біологія і фізіологія у своєму подальшому розвитку головну увагу приділили тим конкретним механізмам, які обумовлювали і сам факт прояву цих рухів, і природу їх походження.
Поведінка людини, а також і тварини являє собою не випадкову сукупність рухів, реакцій, а цілу гаму доцільних і цілеспрямованих рухів, реакцій, вчинків.
Рухи подані в різних формах взаємодії організму з навколишнім середовищем, які взаємоповязані процесами, що проявляються у внутрішньому середовищі на клітинному, тканинному, органевому і системному рівнях.
Тіло людини - унікальний механізм. В ньому проходить безліч скоординованих явищ. Вони забезпечують безперервне здійснення складних функцій, таких, як зір, дихання, слух, переробка інформації без свідомого зусилля людини. Якщо після підйому вийти на вулицю і розпочати повільний біг, то запрацюють майже всі системи організму, які дозволяють легко перейти від стану спокою до стану фізичного навантаження. Якщо щоденно займатись і таким чином поступово збільшувати тривалість та інтенсивність бігу, організм адаптується і праця стане ефективнішою.
Протягом віків вчені вивчали, як працює організм людини. В останній період вчені почали вивчати, як змінюються функції чи фізіологія організму під час занять фізичною діяльністю, зокрема спортом.
В основі фізіології фізичних вправ лежать анатомія і фізіологія. Анатомія вивчає структуру і форму або морфологію організму. Вона дає уявлення про будову різних частин тіла та їх взаємодію. Фізіологія вивчає функції організму: як працюють системи органів, тканин, клітин, а також як інтегруються їх функції для того, щоб регулювати організм. Завдяки тому, що фізіологія характеризує функції структур, недоцільно розпочинати її вивчення, не маючи уявлення про анатомію.
Список литературы
Вступ
Наші знання про природу механізмів поведінки базуються на вченні про рефлекс, яке було розроблене понад триста років тому монахом Рене Декартом. Дослідження Декарта спрямовані як на обєднання самої природи явищ, так і на виявлення тих конкретних механізмів, які забезпечують їх прояв, реалізацію і здійснення. Характер досліджень цього періоду зрозумілий. Декарт, розробивши всі сторони душевної діяльності, поставив акцент, головним чином, на машинних автоматизованих актах як таких, що найлегше укладаються в фізико-математичних законах. Він дав загальний аспект рефлекторної діяльності, але при цьому не торкнувся інтимних деталей їх здійснення. Його сучасники - фізіологи і натуралісти - пішли саме шляхом конкретних механізмів цієї діяльності. Життя - рух, який відбувається за допомогою мязів. Отже, тут потрібно шукати найбільш універсальні закони поведінки.
Вчення про фізіологічну природу рухів розроблялось протягом багатьох десятиліть. Сімнадцяте століття підводить під ідею рефлексу, але ще не в центральній частині організму, а в тому, що, перш за все, кидається у вічі - у робочому мязовому апараті. Ідея рефлексу, що ґрунтується на рухові "живих духів" по нервах, повязувала всі частини рухового апарату. А тому все, що стосується мязів, незмінне, тією чи іншою мірою відбилось на загальній концепції.
Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати фізичні вправи з точки зору фізіології.
Завдання роботи: 1) дати фізіологічну характеристику формування руху;
2) розглянути характеристику фізичних вправ.1. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. - М.: ФИС, 1985.
2. Вайзер С.Р. Это помогает обучению. // Физическая культура в школе, - 1975. - №7. - С. 27-28.
3. Вишнева Л.В. Обучение должно быть развивающим. // Физическая культура в школе. - 1981.- № 1. - С. 15.
4. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. - М., 1988. - 360 с.
5. Завацький В.І. Курс лекцій з фізіології: В 2-х частинах: Навчальний посібник. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2002.
6. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. - Освіта, 1989. - 302 с.
7. Козєтов І. Методика використання нестандартного обладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. - 1999. - № 4. - С. 37-39.
8. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.
9. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П. - Миколаїв: УДМ ТУ, 2001.
10. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. - М.: ФИС, 1991. - 543 с.
11. Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л. Е. Любомирского. - М.: Просвещение, 1989. - 143 с.
12. Методика фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоровя до спеціальної медичної групи (За ред. Дубогай О.Д., Завацького В.І., Короп Ю.О.). -Луцьк: Надстиря, 1995.
13. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. - 320 с.
14. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. - К.: "Радянська школа", 1989. - 127 с.
15. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // физическая культура в школе, 1984. - № 12. - С. 26-29.
16. Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в Олимпийском спорте. - Київ: Олімпійська література, 1997.
17. Сенсорні механізми у правління точнісними рухами людини. За ред. Роєного А. С. - Харків, 2001.
18. Сінчаєвськйй С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. - №2. - с.25-28.
19. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. - №11. - С. 23-25.
20. Уилмор Дж. Х., Костиля Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. -Київ: Олімпійська література, 1977.
21. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. - Київ: Олімпійська література, 1977.
22. Физическая культура и спорт в общеобразовательной школе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. - М.: Просвещение, 1985. - 87 с.
23. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя / Под ред. А.М. Шлемина. - М.: Просвещение, 1988.
24. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). - К.: Вища школа, 1981.
25. Фізіологія людини (За ред. Плахтія П.Д.). - Камянець-Подільський, 2001.
26. Фізіологія людини (Заред. Кучерова 1.С. та ін.). -К: Вищашкола, 1981.
27. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум ). - Львів: Світ, 1993. - 184 с.
28. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. - Тернопіль: Навчальна книга. - Богдан, 2001. - 248 с.
29. Экологическая физиология человека и восстановительная медицина (Под ред. Денисова И.Н.). - М.: ГЭОТАР Медицина, 1999.
