Фіскальна політика - Курсовая работа

На даному етапі становлення нашої країни необхідна підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Реалізація інноваційної стратегії економічного зростання потребує відповідних інституційних змін, переосмислення ролі держави в регулюванні економічних процесів. Щільне місце в державному регулюванні економічних процесів в умовах трансформаційних перетворень економіки належить фіскальній політиці, яка може безпосередньо впливати на ділову активність підприємницького сектора.[21 c.65] Тому основним орієнтиром сучасної фіскальної політики повинно бути в більшій мірі генерування стимулів для розвитку існуючих підприємств та ініціювання нових, які в майбутньому відбудуться як додаткові джерела наповнення доходної частини бюджету, а ніж фокусування уваги суто на наповнення доходної частини державного бюджету. Слід зазначити, що проблема участі держави в економіці, визначення її місця, ролі та функцій досліджувалися представниками найрізноманітніших шкіл і течій у різні епохи та періоди.Економісти виділяють два види фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків, для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін "дискреційна" означає, що зміни у податках і державних видатках залежать від рішення парламенту чи уряду. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати стимулювальну фіскальну політика, яка веде до виникнення дефіциту державного бюджету.Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання. Термін «фіскальна політика» походить від латинського fiscus, що означало в Давньому Римі «імператорська скарбниця (казна)».[18 C.309] Через бюджетно-податкову політику держава традиційно розвязує у найзагальнішому вигляді два завдання: забезпечує виробництво суспільних благ і здійснює перерозподіл доходів. Водночас після Великої депресії кейнсіанцями було зроблено спробу щодо обґрунтування ще одного, на їхню думку, вкрай важливого завдання фіскальної політики. Щоправда, згодом кейнсіанська концепція стабілізаційної фіскальної політики була піддана критиці з боку монетаристів, які обстоювали тезу про принципову неспроможність дискреційної фіскальної політики слугувати засобом стабілізації економіки.Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на господарське життя: податки і видатки. Доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, спрямування яких передбачено законодавством України. Податками називають обовязкові платежі, які держава стягує з фізичних та юридичних осіб. Податки - це частина доходу, що сплачують фірми, домогосподарства у розмірі встановленому законом, або це гроші в бюджет, засіб формування державного бюджету. Податки поділяються на прямі, непрямі, акцизи, мито[13, С.Важливим кроком є прийняття Бюджетного кодексу України, який визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основу бюджетного процесу[1, С. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які, на перший погляд, є малосумісними: збільшення видаткової частини бюджету із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне надходження доходів у відповідні бюджета[22, С. Наприклад, частка видатків на народне господарство у 1992 р. становила 13,8 % до ВВП, а в 1993 р. зменшилася до 11,2 %, у 1994 р. досягла рівня 21,4 % до ВВП, видатки поступово скорочувались і в 2000 р. опустилися до рівня 5,4 %. частка на соціальний захист населення становила у 1992 - 14,8 % до ВВП , 1993 - 19,0 %, 1995 - безпрецедентне падіння до 14,0 % до ВВП і збільшення у 1997 р. до рівня 17,6 %. частка видатків на соціально-культурні заходи та науку становила у 1992 р. Для повного аналізу фіскальної політики, слід зауважити, що головною проблемою економіки України до недавно був дефіцит зведеного бюджету.( див. Аналіз показує, що у 1991 - 1994 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету[21, С.Спрямовуючи приватні заощадження через стимулюючі заходи на інвестування, або збільшуючи свої витрати за рахунок додаткового оподаткування, держава може компенсувати нестачу сукупного ефективного попиту, який, у свою чергу, через механізм саморегуляції може генерувати адекватні прирости товарів.

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні засади фіскальної політики держави

1.1 Сутність, види та завдання фіскальної політики

1.2 Функції фіскальної політики

2. Формування фіскальної політики в Україні

2.1 Цілі та інструменти фіскальної політики української держави

2.2 Вплив фіскальної політики на мікроекономічну рівновагу в Україні

3. Перспективи розвитку фіскальної політики в Україні

3.1 Фіскальна політика як засіб макрорегулювання : світовий досвід

3.. Шляхи удосконалення фіскальної політики української держави

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки