Фінансово-правові засади соціальних гарантій військовослужбовців в Україні - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукГоловним чинником незадовільного соціального стану військових в Україні є недосконалість фінансового забезпечення, з одного боку, та явно недосконала фінансово-правова база, з іншого боку, яка насправді мала б не лише узаконити, але запустити механізми неухильного виконання законодавчо заявлених соціальних гарантій для військовослужбовців. Вивчення ситуації з приводу розробки наукового напряму, зазначеного в темі дисертації (аналіз монографічної літератури, наукових статей, опрацювання авторефератів дисертаційних досліджень, матеріалів наукових конференцій), дозволяє робити такий висновок: проблема фінансово-правового забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців в Україні залишається без нагляду правознавців. Виходячи з цього, головна спрямованість дисертаційного дослідження укладається в межах предмету фінансового права, хоча, зрозуміло, певною мірою зачіпає сфери, що традиційно відносяться до загальної теорії держави і права, конституційного та цивільного права. Дисертант виходив з того (підтримуючи переважаючу нині точку зору), що фінансове право - це сукупність законодавчо-правових норм, які регулюють процес створення, розподілу й використання фінансових ресурсів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань. У цьому аспекті дисертант опирався на наукові здобутки таких відомих дослідників (більшість з яких представляють науку фінансового права), як Л.Р.Біла, А.С.Васильєв, С.Б.Гавриш, І.П.Голосніченко, Н.В.Карасьова, С.В.Ківалов, А.Т.Ковальчук, Г.К.Крючков, М.П.Кучерявенко, Л.А.Лунц, В.Р.Мойсик, В.Ф.Опришко, О.П.Орлюк, В.Д.Притика, А.О.Приступко, Н.Ю.Пришва, Л.А.Савченко, А.О.Селіванова, В.М.Селіванова, С.Г.Стеценко, Супрун Л.П. та ін.У розділі першому “Державні соціальні зобовязання та соціальні гарантії як особлива сфера бюджетного забезпечення і фінансово-правового регулювання”, який складається з трьох підрозділів, на основі системного аналізу розглянуто теоретико-правові засади формування системи державних соціальних гарантій в Україні; фінансово-правовий вимір соціальних гарантій як обєкту бюджетного забезпечення держави; фінансові зобовязання держави щодо соціального захисту військовослужбовців. Нерідко цим виразом просто додатково підкріплюється певна обіцянка, але достовірність даного твердження, як правило, не базується на реальних фінансових можливостях „гаранта”, яким виступає держава та уповноважені нею міністерства та відомства. Дисертант виходить з того, що якщо держава взяла на себе певні зобовязання і назвала їх “гарантіями”, вона має передбачити і механізм правової відповідальності за порушення взятих на себе зобовязань. Тобто, кожен хто постраждав від порушення фінансових зобовязань з боку держави, повинен мати право і можливість у судовому порядку подати позов до держави в разі невиконання нею своїх зобовязань на тих же засадах, як і до будь-якої особи (фізичної чи юридичної) всередині держави. На наше впевнення, військовий у разі недоотримання належного забезпечення повинен звертатися у судовому порядку до захисту своїх прав не до різноманітних державних інституцій, а до держави в цілому, яка свого часу залучила його до військової служби, надавала певні гарантії забезпечення його соціального статусу і, що найголовніше, має відповідні матеріальні і фінансові ресурси для дотримання заявлених нею соціальних гарантій та фінансових зобовязань.Законодавчо закріплене збереження надмірних обсягів соціальних пільг і гарантій одночасно із скороченням фінансових можливостей держави сукупності у кінцевому підсумку призвело до того, що значна кількість соціальних зобовязань держави і не могла бути реалізованою, виявилась невиконаною, і це дискредитує соціальну функцію держави і підриває довіря до неї. Дисертант прийшов до висновку, що поняття “гарантія” найчастіше застосовується як синонім чи доповнення до понять “пільги”, “допомога”, “захист” як різновидів соціальних заходів держави. Попри те, що в юридичній літературі триває дискусія щодо субординації понять “соціальний захист” та “соціальне забезпечення” автор дослідження прийшов до висновку, що термін “соціальний захист” вже в самій етимології слова містить “благодійність”, розуміється як “добровільний”, тоді як “соціальне забезпечення” означає окреслену нормативно-правовим чином відповідальність. б) держава визнає за собою обовязок, і фінансово забезпечує його неухильне дотримання, забезпечити гарантований соціальний рівень військовослужбовцям як компенсацію за особливий вид їх професійної діяльності. При цьому важливо зазначити що на сьогодні фактичний обсяг пільг та соціальних виплат, встановлених законодавством, не відповідає чинним засадам і реальним потребам суспільства, а можливості їх фактичного отримання обмежуються недосконалістю (у цій частині) фінансового права та додатково обмежуються підзаконними актами, а нерідко і свавіллям чиновників.

Основний зміст роботи