Фінансові посередники грошового ринку - Контрольная работа

Наразі фінансова система - чи не найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвинутої держави. Її практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і розрахунків; велику частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції. Сучасна фінансова система - це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних банківськими і небанківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).Спеціалізовані фінансово-кредитні установи вперше зявились в XIX столітті і довго відігравали другорядну роль в кредитній системі, значно поступаючись перед банками. З часом вони стали відігравати вагомішу роль, чому сприяли наступні фактори: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; здійснення послуг, які не можуть надаватись банками. На відміну від банків небанківські фінансові посередники, формуючи свої ресурси, здійснюють недепозитне залучення коштів. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: - шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (такі посередники називаються інвестиційними); Значну роль у нагромадженні та використанні позичкових капіталів останніми роками відіграють спеціалізовані фінансово-кредитні інститути, що істотно потіснили банки в акумуляції збережень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу, усуваючи монопольне становище комерційних банків на ринку позичкових капіталів.Окрім банківських установ, важливе місце у фінансових системах переважної більшості країн належить спеціалізованим небанківським фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг. Спеціалізовані фінансові інститути являють собою установи фінансової системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Значне місце у цій системі відводиться спеціалізованим кредитно-фінансовим установам, що діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, але вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація. За рахунок акумулювання заощаджень населення та нагромаджень субєктів господарювання небанківські фінансово-кредитні установи формують значні обсяги інвестиційних ресурсів, які спрямовуються ними у придбання фінансових активів, таким чином збільшуючи обсяги фінансування економіки. Найбільш поширені види фінансово-кредитних установ є: 1) Страхові компанії - спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, установ, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків).Договірні фінансові посередники залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором).У страхових компаніях по страхуванню майна структура активних операцій інша, оскільки іноді страховий резерв не може покрити збитків, а тому ці компанії активно здійснюють операції з цінними паперами, прибуток від яких часто йде на покриття збитків. В Україні ці правовідносини регулюються Законом «Про страхування». Укладаючи договори страхування, страхові компанії приймають на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, вони отримують плату за прийняті на себе ризики. Сьогодні страхування виконує дуже важливі функції для економіки, головні з яких, на мою думку, регулююча та функція перерозподілу коштів між галузями економіки з надлишком капіталу в галузі з його нестачею. Можливо саме тому в українському страховому бізнесі вже давно діють закони конкурентної боротьби, де поряд зі становленням та зміцненням одних страхових компаній спостерігається розпад, банкрутство інших.Недержавний пенсійний фонд являється основою системи недержавного пенсійного забезпечення. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється: - недержавними пенсійними фондами - шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами фондів та вкладниками; Для забезпечення ефективної діяльності недержавні пенсійні фонди користуються послугами адміністратора, компанії з управління активами, банку-зберігача та аудитора. Органом управління недержавного пенсійного фонду є рада фонду, яка контролює поточну діяльність недержавного пенсійного фонду і вирішує основні питання його роботи (зокрема, затверджує інвестиційну декларацію фонду). Рада підзвітна зборам засновників недержавного пенсійного фонду - вищому органу управління недержавного пенсійного фонду, або засновнику, якщо фонд створено одним засновником.Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. Ломбарди

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретична частина

1.1 Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (СФКІ), їхнє місце і роль у грошово-кредитній системі. Передумови та причини становлення й розвитку

1.2 Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних установ. Відмінності від банківської діяльності

1.3 Договірні фінансові посередники

1.3.1 Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення

1.3.2 Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки

1.3.3 Ломбарди і механізм їх функціонування

1.4 Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення

1.4.1 Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період

1.4.2 Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку

1.4.3 Міжбанківські обєднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських обєднань та їхня характеристика

1.5 Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні

2. Практична частина

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ