Філософсько-теологічна система Томи Аквінського і сучасність - Реферат

Святий Тома Аквінський своїм філософсько-теологічним вченням репрезентує християнізований арістотелізм, який, однак, не є копією грецького, а новою системою, аналогічною до поганської [21;331], у середньовічній схоластиці Тома Аквінський намагався узгодити в енциклопедичній системі середньовіччя два різних елемента: філософію людську і філософію божественну, Арістотеля і християнство [25;349]. Треба зауважити, що Аквинат звертався до філософії лише для послуг, які вона могла зробити християнській мудрості [7;14]. Аквінський вищою формою буття вважав Боже, але визнавав реальним і буття світу, природи, виходячи із Аристотелевого розуміння форми і матерії, виділив окремі форми буття (нежива природа, рослинний світ, тваринний світ, буття людини); визначив співвідношення теології й філософії і у своїй “природній теології” подав пять шляхів від світу до Бога, запозичених у Аристотеля, але наповнених креаціоністським змістом, наполягає на визнанні принципової різниці між сутністю та існуванням, що закріпило дуалізм Бога і світу; підпорядковує догматам християнської теології аристотелівський зміст категорій матерії і форми; говорить про трояке існування універсалій; називає Бога першою причиною, що приводить у дію як природні, так і добровільні причини; вважає тіло не кайданами душі, а необхідним її доповненням; використовує поняття “природне знання”, яке ототожнюється з чуттєвим знанням, підпорядкованим теологічній доктрині; в теорії істини наслідує Аристотеля, визначаючи й як погодженість, адекватність між розумом і річчю; головною проблемою етичної доктрини в Аквината було співвідношення свобідної волі, розуму і божественної благодаті. Хоча в XIV ст. томізм вважався доволі поважним різновидом “старого шляху”, на відміну від “нового шляху”, що асоціювався з Оккамом і його послідовниками [12;237], в середні віки він так і не удостоївся того положення в Римсько-Католицькій церкві, яке було приготоване йому енциклікою “Aeterni Patris” (1879) папи Лева XIII і наступними документами, такими, як Кодекс канонічного права, що вступив в силу 1918р.- 12740 - один з найвизначніших представників філософії середньовіччя, вплив якого відчувається й досі. Був членом Домініканського ордену ; навчався у Кельні в Альберта Великого, провідного арістотеліка серед філософів тієї доби; викладав у Парижі, Ананьї, Орвєто, Римі, Вітербо, Неаполі. Незважаючи на всю раціональність свого підходу до філософії, Аквинат був водночас і одним із найбільших містиків своєї доби. Аквінський був канонізований 1323 р. Зокрема, звернення до метафізичної традиції Т.Аквінського було прагненням деяких представників “другої схоластики” періоду бароко, наприклад, Франциска Суареса.На думку Т.Аквінського, за методом досягнення істини наука і релігія повністю відрізняються одне від одного. Наука і нерозривно повязана з нею філософія виводить свої істини, спираючись на досвід і розум, у той час як релігійне віровчення черпає їх в Об’явленні, у Святому Письмі. Звичайно, існує багато положень та істин, відкритих на шляхах досвіду і розуму, істин, необхідних у людському житті, які не мають прямого відношення до релігії і теології, але і в теології є низка першорядних положень, догматів, які потребують філософського обґрунтування. Але значне число догматів не піддається раціональному обґрунтуванню, наприклад, ортодоксальна віра у Святу Трійцю як існування надприродного Бога - єдину істоту і одночасно в трьох ликах. Аквинат надає теології значення науки, яка стоїть вище філософії і науки у звичайному розумінні цих слів.Аквинат виходить із божественної першопричини, йдучи до розмаїття її наслідків. Але такого роду роздуми від причини до наслідку не може бути доказом у природній теології. Вона повинна виходити тільки з творінь Бога, тобто з наслідків, конкретних речей і явищ природньо-людського світу. Заглиблюючись у найбільш загальні риси цього світу, філософ, на думку Т.Аквінського, приходить до висновку про буття Верховної Істоти. Існує пять шляхів від світу до Бога.Тома виходив з того, що загальне безпосередньо не дане людському розуму не тільки у пізнанні Бога, але і у пізнанні власної душі чи, одиночних речей. Найважливіший вияв загального складає сутність, якою володіє все існуюче, починаючи від Бога і закінчуючи будь-яким одиночним буттям, будь яким існуванням. Між сутністю та існуванням існує реальна та принципова різниця. Лише у Бога з притаманною йому максимальною єдністю та все загальністю не може бути різниці між сутністю та існуванням, бо існування Господа стає результатом його сутності. А матерія пояснює індивідуальність і конкретність її існування.Бог є першою причиною, що приводить у дію як природні, так і добровільні причини. Йдучи шляхом креаціонізму, Аквінат твердив, що і створення Господом світу “з нічого” почалося зі створення першої матерії. Творення було справою не якоїсь необхідності, а божественної особистості, котра діє, виходячи із діяльності свобідної волі. Говорячи про гармонію світу, Т.Аквінський акцентує на проблемі нерівності у світі

Зміст

Вступ

Розділ І. Філософсько-теологічна система Томи Аквінського

1.1 Теологія та філософія

1.2 Природна теологія

1.3 Метафізика

1.4 Картина світу

1.5 Проблеми пізнання

1.6 Етико-соціальна доктрина

Розділ ІІ. Неотомізм як напрям релігійної філософії XX ст.

2.1 Екзистеціальний неотомізм Етьєна Жильсона

2.2 Інтегральний гуманізм Жака Марітена

Висновки

Використана література