Роль філософської антропології та історіософії в духовній культурі української інтелектуальної еліти ХІХ-ХХ ст. Ознайомлення з ключовими світоглядними ідеями у творчій спадщині В. Антоновича. Джерела історіософської концепції українського етнографа.
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукПеред історією філософії стоїть завдання перегляду усталених концепцій і оцінок, визначення ролі та справжнього місця визначніших вітчизняних мислителів в історії української культури, що неможливо без переосмислення вихідних теоретико-методологічних та світоглядних засад історико-філософського дослідження духовної спадщини українського народу, бо саме так можна відшукати ті плідні ідеї, осмислення яких за сучасних умов відкриває нові виміри демократичної соціально-філософської думки. Відтворення справжнього світоглядно-філософського образу цієї постаті, актуалізує нове прочитання й теоретичну реконструкцію спадщини Антоновича, з метою визначення її справжнього місця в духовній та філософській культурі України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., до того ж ґрунтовне історико-філософське осмислення філософсько-світоглядних принципів творчості видатного українського історика, впливу на нього ідей французького Просвітництва, німецького романтизму та філософії позитивізму дає також можливість зрозуміти актуальні на сьогодні шляхи органічного входження України у світовий та європейський інтелектуальні контексти. До кінця 20-х років ХХ ст. в Україні було видрукувано значну кількість праць як апологетичного, так і досить критичного характеру. Спроби обєктивної оцінки його спадщини знову зявилися лише у 80-ті й 90-ті рр. минулого століття, в 1995 р. видано вибрані історичні та публіцистичні твори Антоновича, а в 1991 р. його монографію "Про козацькі часи на Україні". Спадщина Антоновича досліджується в контексті суспільно-політичної думки України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., що дає підстави для твердження, що саме він був основоположником "народницького" напрямку в українській історіографії.Ідеї Вольтера і Руссо сприяли становленню Антоновича як ученого європейського рівня, який застосував досягнення європейської науки до аналізу минулого і сучасних йому реалій суспільного життя України. Антонович був яскравим представником позитивізму в українській історіографії, сповідував позитивістський еволюціонізм. Зокрема в Антоновича був той же національний максимум: республіканська держава, братство людей і народів. Але якщо для кирило-мефодіївців характерною була ідеалізація козаччини, релігійний ентузіазм, нахил до демократично-федералістичного панславізму, то для українських народників (до яких належав Антонович) характерною була відмова від ідеалізації козаччини, переважанням "європеїзму" над словянофільством. У другій главі "Засадничі принципи історіософської концепції" доводиться, що Антоновичу вдалося створити цілісну концепцію української історії, ідеї якої стали основою для становлення київської історичної школи.У заключній частині дисертаційного дослідження зроблено узагальнюючі висновки щодо філософсько-світоглядних засад творчості Володимира Боніфатійовича Антоновича, які в систематизованій формі фіксуються як елементи наукової новизни, а, відповідно, як основні положення, що виносяться на захист. Ідейні засади філософії історії Володимира Антоновича // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. Про наукову доказовість і авторську порядність: Володимир Антонович з приводу пошуків історичних ідей державотворення Генріком Сенкевичем // Вісник УАДУ. Народно-визвольний рух на Правобережній Україні в XVIII ст. у творчості Володимира Антоновича // Вісник УАДУ.
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
