Філософсько-релігієзнавчий аналіз драматургічної та епістолярної спадщини Лесі Українки - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукАктуальність теми зумовлена конструктивними процесами, що відбуваються в суспільному й культурному житті України, які порушили питання щодо місця та ролі релігії в процесі духовного відродження України та необхідністю сучасного переосмислення творчої спадщини українських письменників-мислителів, зокрема, драматургічної та епістолярної спадщини Лесі Українки. Дисертаційне дослідження має безпосередній звязок із науковим тематичним планом кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на якій виконана робота, а саме з теми “Філософія релігії як філософське релігієзнавство” (державний реєстраційний номер 97164) та програмами з курсів історії української філософії, що читаються за нормативними навчальними планами кафедри історії української філософії та культури в університеті. Творчість Лесі Українки в більшій чи меншій мірі постійно викликала інтерес, а оригінальність української мислительки призводила до розмаїття оцінок і поглядів. Шереха-Шевельова, що стосуються специфіки світоглядно-антропологічної проблематики у конкретних текстах Лесі Українки, які довгий час замовчувалися радянським режимом. леся українка культура Метою дисертаційного дослідження є філософсько-релігієзнавчий аналіз драматургічної та епістолярної спадщини Лесі Українки в контексті української філософської та етичної традиції, аналіз філософських, релігійних та світоглядних ідей, що зумовлюють особливості її поглядів, їх походження та функціонування в українській культурі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.У першому розділі “Методологічні засади філософсько-релігієзнавчого аналізу творчості Лесі Українки” здійснюється аналіз та філософське осмислення творчості Лесі Українки. Сучасна дослідниця історії української філософії О.Забужко стверджує про те, що у випадку з Л.Українкою не можна скидати все на належність її філософствування до (за формулою В.Юринця) "філософії influentli", через що вона мусила перебувати поза авторитарним монізмом філософії радянської доби. По-перше, розвиток філософії, притаманний людині у XX ст., здійснювався не лише у формі спеціальних трактатів, теоретизування, причому саме екзистенціальна лінія філософствування (у контекст якої потрапляє і філософська позиція Л.Українки) послідовно вписувала в коло цих форм художню творчість, де переживання є способом буття естетичного. Але значення названої праці полягає в тому, що дослідник у аналізі виводить специфіку стилю викладу філософських ідей із їх смислових особливостей, а також на основі спільного вольового початку обєднує в одному річищі філософію нації та філософію людини у Лесі Українки, яка є для Д.Донцова мислителем-руйнівником панування раціонального, яка, забуваючи рефлексію, навчала хотіти і впровадила у світогляд початку XX ст. волюнтаризм , який визначається дослідником як ознака модерного націоналізму. Однак навіть у дослідженнях цих науковців мало філософського аналізу, наявні лише проблематичні посилання на певні світоглядні основи творчості письменниці (у В.Яніва, у виданій в Парижі 1983 р. книзі "Леся Українка", публікаціях журналів "Сучасність" та "Література і мистецтво" у 70-80-ті рр.), причому нерідко основою стають тільки твердження Д.Донцова, трохи розширені й доповнені осягненням специфіки розвитку літератури та філософії XX ст.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ