Філософсько-антропологічна концептуалізація історичного буття: досвід феноменології - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОГО БУТТЯ: ДОСВІД ФЕНОМЕНОЛОГІЇРоботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Степаненко Ірина Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Газнюк Лідія Михайлівна, Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін; Захист відбудеться “25” травня 2009 року о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.07 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Крім соціокультурних чинників, що актуалізують проблему філософсько-антропологічної концептуалізації історичного буття, є також власне теоретичні. У ситуації зміни наукової парадигми в проблемі “людина й історія” виникає гостра необхідність перегляду з інших методологічних позицій багатьох традиційних підходів і теорій, як філософської антропології, так і історичної науки, у тому числі їх адаптації до сучасного розуміння сутності людини і тих її стосунків зі світом та іншою людиною, в які вона вступає. Розмаїття феноменів духовної культури, що складають основу життєвого світу людини, розширення горизонтів та безперервне ускладнення значеннєвого змісту цього світу, його багатовимірність - усе це змушує сьогодні думати про людину як істоту історично наперед не визначену, несамототожну, непередбачувану. Сучасна філософська антропологія, розглядаючи людину та її буття як такі, що перебувають у постійній зміні й становленні, як висунуті у майбутнє з його різноманітними можливостями, вказує на те, що не можна обмежуватися розглядом людини та її історії лише у дусі “проекту Просвітництва” (зокрема, у його марксистському варіанті), який, на справедливу думку засновника феноменології Е. Такою новою теоретико-методологічною програмою могла б стати феноменологія, яка, по-перше, уже досить інтенсивно та ефективно застосовується у багатьох галузях соціально-гуманітарного пізнання, демонструючи свої евристичну плідність і комплементарний методологічний потенціал у міжпарадигмальному просторі; по-друге, когерентна вимогам нового типу філософсько-історичного мислення щодо визнання історичності людського буття й людиновимірності історії; по-третє, ще недостатньо активно застосовується для вирішення проблем філософсько-антропологічної концептуалізації історичного буття.У підрозділі 1.2. простежується генезис поглядів на проблему людини, її буття та історію, представлених у різних філософських системах, починаючи з античності та закінчуючи серединою ХІХ століття. Незважаючи на всю вдавану альтернативність цих парадигм, їм притаманна і певна ідейна спорідненість - вони не є ще способами історичного мислення у повному сенсі, оскільки і циклічний, і лінійний плин часу були позбавлені моменту еволюції, розвитку, а історія не мала самостійності та відкритості або в силу своєї “вписаності” в загальний космічний лад і повернення до свого вихідного пункту, або через свою визначеність Божественним провидінням чи заданою наперед метою. Історія починає сприйматися і як “суддя, що виносить вирок” людині та її історичним справам (ідея Страшного Суду в християнстві, яка після Великої Французької революції трансформується в ідею “Всесвітньої історії як всесвітнього суду”), та як сам процес виховання, оскільки людина, наближаючись у своєму історичному поступі до заданої мети, удосконалюється відповідно до її приписів (І. Нове педагогічне розуміння історії висуває нові вимоги до історика - він уже має не лише вчити, збираючи і зберігаючи відповідні історичні приклади, але й виносити судження, давати оцінки історичним подіям і фактам. Показано, що “філософія життя” зробила справжній переворот як в історичній науці (затвердила шкалу ірраціонально-почуттєвих цінностей, змінила масштаб оцінки історичних подій, переосмислила проблему єдності обєкта і субєкта в історичному пізнанні, визначивши специфіку його предмета і методів), так і в філософсько-антрологічній концептуалізації історичного буття, утвердивши думку, що людина не має історії - вона сама є історією, через яку можна розпізнати специфічно людське, що тільки історія здатна розкрити таємницю людини (В.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ